Музеї

Боярський краєзнавчий музей

Історія створення Боярського краєзнавчого музею

clip_image001.jpgРайонний краєзнавчий музей в м. Боярка створено на базі Літературно-меморіального музею М.Островського, який був відкритий 29 вересня 1974 року до 70.річчя М.О.Островського (Протокол №8 засідання бюро Київського комітету ЛКСМ Украйни від 26.09.74р.).

З 1974р. по 1992р. Літературно-меморіальний музей М.Островського в м. Боярка територіально входив в комплекс, присвячений письменнику: будівля школи, де в 1921 році під час будівництва боярської вузькоколійки жив майбутній автор книги “Як гартувалася сталь”, пам’ятник М.Островському (авт. В.Клоков, Г.Одинець), пам’ятник літературному герою Павлу Корчагіну (авт. А.Харечко, А.Ігнатщенко), пам’ятний знак “Боярка-БАМ” (скульптор О.Стельмашенко), встановлений в рамках фестивалю дружби молоді РСРС та ГДР, паровоз “Кукушка”, встановлений на вічну стоянку в м. Боярка, як символ порятунку Києва від паливної кризи в холодну зиму 1921 року.

У 1991 році після самоліквідації ВЛКСМ Літературно-меморіальний музей М.Островського був переданий Київським ОК ЛКСМУ в державну мережу музеїв області і перепрофільований в Боярський краєзнавчий музей із збереженням архівного матеріалу та експозиційного залу письменника. (Наказ №55 Київського обласного управління культури від 25.05.92р.).

clip_image002.jpgУ 1997р. на виконання розпорядження Київської облдержадміністрації №49 «Про розмежування майна комунальної власності області ”. Боярський краєзнавчий музей був переданий до комунальної власності Києво-Святошинського району.

У 2003 році музей став структурним підрозділом відділу культури і мистецтва Києво-Святошинської районної державної адміністрації.

Боярський краєзнавчий музей створено на базі Літературно-меморіального музею М.Островського, який був відкритий 29 вересня 1974 року з нагоди 70-річчя від дня народження відомого письменника , автора всесвітньо відомого роману «Як гартувалася сталь» - Миколи Олексійовича Островського. Біля витоків народження музею стояли краєзнавці Іван Іванов, Василь Кубренков, Володимир Горинович, Альбіна Януш.

Музей – це живий організм, який живе своїм власним життям, відповідаючи викликам часу, змінюючись та постійно оновлюючись. Усе те, що відбувається в країні, що переживає наш народ, знаходить своє відображення в музейній колекції і таким чином стає частинкою історії.
Ось уже 36 років стоїть наш музей на сторожі пам’яті та історії.

Життя держави, а відтак і музею, можна умовно розділити на два періоди: до Незалежності та після її проголошення.

Літературно-меморіальний музей письменника в Боярці став останнім з державних музеїв, відкритих на його честь у тодішньому Радянському Союзі.
В ті далекі часи, в семи десяті роки минулого століття, на боярську землю, приїздили екскурсанти з усіх куточків світу. Адже роман Миколи Островського «Як гартувалася сталь» видавався 773 рази загальним тиражем 54 мільйони примірників у перекладі на 75 мов народів СРСР; у перекладі на 56 мов світу - тиражем 2,5 млн. примірників.

Щороку музей письменника приймав до 35 тисяч відвідувачів. Така велика екскурсійна діяльність дала музею значний досвід у роботі.

1991 рік для України став роком утвердження державності. Для музею – ледве не початком кінця. Майже рік на голому ентузіазмі працював самовідданий колектив музею, кістяк якого і досі займається збереженням історії рідного краю.

1992 рік - відбулося перепрофілювання музею а у 2003 році підпорядкування його районному відділу культури.

Першою ластівкою в новому амплуа стало відкриття краєзнавчої виставки «Боярка на шляху духовного відродження». Стартовими матеріалами для неї стали архіви боярських краєзнавців Василя Кубренкова, Івана Іванова. Саме тоді відвідувачі музею дізналися, що в історію міста крім імені Миколи Островського вписані імена й інших видатних осіб країни.

На теренах району з’явилося культурно-мистецьке явище під назвою «Боярський краєзнавчий музей».
Знаковою була виставка, присвячена 60-річчю голодомору в Україні у 1993 році. Ця робота стала першою у великій низці наступних виставок, які демонструють прагнення колективу тримати руку на пульсі часу: до Дня Незалежності, Дня міста, Дня Перемоги, Дня Конституції.Із захопленням відвідували екскурсанти персональні виставки художників та народних майстрів району: Анатолія Білюка, Олександра Міщенка, Юрія Горбачова, Олександра Малінченка, Ніни Знови, Володимира Цепляєва, Володимира Вишняка, Олексія Бойко, Діани Артюхової. А в минулому році за поданням музею нашому земляку, художнику Юрію Пацану було вручено Премію імені Миколи Островського у Москві.

Такою ж знаковою стала перша презентація, яка відбулася в стінах музею. Поет - шістдесятник Іван Коваленко у 1995 році презентував боярчанам свою першу збірку «Недокошений луг». З того часу БКМ став місцем, де митці району дарують свою творчість землякам.

Але все ж основним призначенням музею є пошуково - дослідницька робота та збереження предметів матеріальної культури. На сьогодні колекція, яка досить різнобічно відображає коло дослідницьких інтересів музею, перевищує 12 тисяч предметів основного та науково-допоміжного фондів, це: письмодруковані матеріали, нумізматика, живопис, графіка, етнографія, філателія, археологія, меморії, фото, скульптурно – декоративний фонд та кіно-звуко-запису. Науково-пошукова робота знаходить своє відображення в численних науково-практичних конференціях, які відбуваються за ініціативою або за участю БКМ.
Цікавим напрямком діяльності музею стали літературно-музичні композиції, які дали можливість наблизити до учнівської молоді творчість таких видатних людей як, Володимира Самійленка, Шолом-Алейхема, Семена Надсона, життя яких пов’язане з Бояркою, тематичні літературно-музичні вечори: «Біля роялю», романсів, пам’яті композитора О. Семенова, урок-етюд „Вінок поетам срібного століття ” та багато інших.
За 36 років свого існування музей у Боярці відвідало близько 700 тис. екскурсантів, з них 80% молоді. Це гості з Росії, Німеччини Польщі, Канади, Болгарії, Сполучених Штатів та ін.

Особливі стосунки музею склалися з КНР. У 1999 році китайські кінематографісти зняли в Україні 20-ти серійний художній фільм «Як гартувалася с таль» за романом М.Островського. Значна частина зйомок проходила в Боярці. Нині Павло Корчагін став ідеєю, яка об’єднала численний китайський народ і, можливо, цим пояснюються його великі економічні здобутки. Підтвердженням цьому можуть служити слова з книги відгуків музею: «В новий час з М. Островським ми впевнено йдемо вперед, щоб добре виконувати роботу для своєї Батьківщини». Тож наш український юнак є духовною опорою нового покоління китайської молоді. Напри великий жаль, молодь нашої країни сьогодні виховується на прикладах американських бойовиків та вітчизняних низькопробних телесеріалах. Сьогодні майже кожний китайський турист, що приїздить в Україну, вважає своїм обов’язком відвідати Боярку, щоб особисто пройтись місцями де, працював на легендарній боярській вузькоколійці їх улюблений герой.

Але стіни не обмежують музей у культурно-просвітницькій діяльності. Саме наш заклад став ініціатором нанесення на карту міста імен видатних боярчан. За підтримки Боярської міської ради вже з’явилися меморіальні дошки на будинках, де мешкали поет-дисидент Іван Коваленко, класик єврейської літератури Шолом - Алейхем, письменник Іван Іванов, заслужені художники України Юрій Мохор та Олесь Ткаченко. Сподіваємося, що недалеко той час, коли вулиці з радянськими назвами носитимуть імена людей, якими пишається Боярка і києво-святошинці. Адже кожне місто, кожне село має власну неповторну історію і саме цим відрізняється від інших населених пунктів.

Окремо хочеться відмітити діяльність музею у сфері створення нових осередків культури. Так у 1997 році в селі Малютянка відкрився відділя БКМ – музей Миколи Пимоненка. Є наміри відкрити меморіальну кімнату у будинку де проживав гончар Яків Падалка в селі Віта Поштова та виставкову залу імені Юрія Мохора в Боярці. За підтримки районної державної адміністрації розпочато роботу по добудові музею. Уже на стадії завершення виготовлення проектної документації.

І на завершення: в минулому році за культурно - просвітницьку роботу музей удостоєний звання Лауреата премії імені В.Самійленка Боярської міської ради. І це дуже символічно. Заклад, який 36 років тому з’явився в культурному просторі міста, розвивається, росте, розширює свої культурно-мистецькі уподобання, формує духовний світ нових поколінь, допомагає своїм відвідувачам усвідомлювати себе українцями, котрі мають власну національну історію і можуть вписати у неї власний рядок.

Експозиція Боярського краєзнавчого музею

Постійно діюча експозиція Боярського краєзнавчого музею знайомить з історією Києво – Святошинського району, з археологічними знахідками, місцевим побутом.

clip_image003.jpgclip_image004.jpg

Одна з експозицій висвітлює дачну Боярку кінця Х1Х поч. ХХ ст. Боярка славилася як фешенебельне дачне селище з цілющою лісовою природою і щоліта приймала на відпочинок до 10 тис. киян. На фото зображено вишукані казкові дерев’яні будиночки, які і досі збереглися по вул. Хрещатик (з 1923р. по 2005р. Карла Маркса). Свого часу вони слугували дачами під час літнього відпочинку видатних діячів культури: російського поета С.Я.Надсона, на згадку про якого в боярському лісі залишилася назва “Долина Надсона”, основоположника української класичної музики М.В.Лисенка, який саме в Борці написав одну з частин відомої опери “Тарас Бульба”, єврейського письменника Шолом-Алейхема , автора визначного твору світової літератури “Тев’є – молочник”, українського письменника, критика, драматурга, сатирика В.І.Cамійленка, могила якого знаходиться на старовинному кургані біля Свято – Михайлівської церкви в м. Боярка. Серед відпочиваючих у дачній Боярці були: М.Грушевськкий, В. Стефаник, М.Старицький, Б.Грінченко, М.Заньковецька, О.Коцюбинська, Іван Булгаков брат відомого письменника Михайла Булгакова (народився у Будаївці і був хрещений у місцевій церкві), вчений – криміналіст, історик О. Кістяківський (його онук Георгій народився у Будаївці, вчений, громадський діяч, керівник одного з відділів ядерної лабораторії в США), меценат Ф.Василевський (засновник стипендій в кількох інститутах Києва та дитячого притулку в Боярці).

clip_image005.jpgclip_image006.jpgclip_image007.jpg

Значне місце в експозиції музею займають матеріали про Велику Вітчизняну війну (військові світлини, листи з фронту, особисті речі учасників бойових дій, державні нагороди, фронтові спогади, поштові листівки, особисті речі загиблих воїнів радянської і німецької армій), матеріали про голодомор - 33 (жорна, архівні світлини, документи, спогади очевидців), а також документальні матеріали українського поета, вчителя і дисидента І.Ю.Коваленка та відомого письменника І.І.Іванова, репресованого у 1936р., автора книги «Колима».

Значну частину музейного зібрання складають експонати, що пов’язані з іменем Миколи Островського: документи, фотографії, меморіальні речі, книги письменника “Як гартувалася сталь” мовами народів світу ( близько 300 одиниць), знаряддя праці будівників вузькоколійки, художні твори, книги, збірки поезій людей з фізичними вадами, відеозаписи художнього кінофільму Марка Донського “Як гартувалася сталь” (1942 року) та 20 – ти серійного телефільму “Як гартувалася сталь”, знятого китайськими кінематографістами у 1999 році в Україні тощо.

clip_image009.jpgclip_image008.jpgclip_image010.jpg

З особливою цікавістю сприймаються роботи художників В. Григор’єва і К. Полякової, серед яких ілюстрації до таких відомих дитячих книжок як “Сто пригод Барвінка і Ромашки”, “Золотий ключик”, “Теремок”, “Про відважного Барвінка та коника Дзвоника” та ін. У фондах БКМ зберігається понад тисяча оригінальних робіт цих художників.

Особливої уваги заслуговує експозиція, що розповідає про П.П. Паціору – доктора технічних наук, лауреата Державної премії СРСР. П.П. Паціора пройшов трудовий шлях від робітника по заготівлі дров у боярському лісі в буремні 20 – ті роки минулого століття і до професора Московського лісотехнічного інституту . Одна з вулиць в Боярці названа його іменем.

clip_image011.jpgclip_image012.jpgclip_image013.jpg

За останні роки колекція музею поповнилась цікавими роботами заслужених художників України Федора Глущука, Юрія Мохора, Олеся Ткаченка; членів Спілки художників України: В.Шевченка, Є.Рябової. К.Кудряшової, Г.Волошина; художників: В.Вишняка, Ю.Горбачова, А.Білюка, С.Герасименка, .Балюна, М.Стеценка, Л.Литвиненко, О.Малінченка, В.Ведеречка.
Отримані матеріали дають змогу періодично змінювати експозицію.


САЙТ БКМ - http://www.rbkm.com.ua

Відділ БКМ - «Музей М. Пимоненка в с. Малютянка»

Навесні село Малютянка на Київщині потопає в буйному цвітінні садів, а восени вдягається у золотий і багряний наряд. Наше село прекрасне в будь-яку пору року. Тож недарма полюбилося воно видатному українському художнику Миколі Корниловичу Пимоненку, який з 1888 по 1911 року жив і творив тут свої прекрасні полотна.

«Кольори, запахи і відчуття, що назавжди увійшли в його життя, були пов’язані з Малютянкою. Кращі свої картини він написав тут, у свідомості якось непомітно вкоренилось переконання: ніде він не зможе так плідно працювати як у цьому селі, серед знайомих з дитинства людей» , - читаємо в спогадах дружини художника Олександри Володимирівни.

Одинадцятирічний хлопчик допомагав батькові розписувати церкви в Боярці, Мотовиловці, Малютянці. Тоді й запала йому в душу краса нашого краю.

Народився майбутній академік живопису, член мистецьких творчих Об’єднань Франції, Німеччини, Англії 9 березня 1862 року в міщанській сім’ї Корнила Даниловича Пимоненка у мальовничому передмісті Києва.
Навчався у Київській рисувальній школі М.І.Мурашка, в якій згодом багато років викладав малювання. 1882 р. вступає до петербурзької Академії мистецтв, де був одним з найкращих учнів. Та через хворобу легенів він вимушений був у 1884 р. залишити Академію, місто нездійсненних надій і повернутися до Києва.
Лікарі радили їхати за кордон або в Крим на лікування, але Микола Корнилович обирає сільське повітря, напоєне пахощами лісу і степу – Малютянку, яка стає для нього панацеєю, тихою заводдю серед життєвих бурь.

Плідно працюється тут майстрові. У новій майстерні, під скляним дахом одна за одною народжуються картини різноманітної тематики: «Святочне ворожіння» (1888), «Ворожіння» (1893), «Весілля в Київській губернії» (1891) – побутово-обрядового характеру; «Свати» (1892), «Сватання» - етнографічно точне відтворення українських народних звичаїв; «Не жартуй» (1895), «До дому» (1894), «Надзюзюкався» - дуже влучні втілення національного гумору.

 clip_image014.jpg     clip_image015.jpg
М. К.Пимоненко. "Весілля в Київській губернії."М. К.Пимоненко. "Не жартуй."

З глибокою повагою та щирою любов’ю до трударя оспівував Пимоненко життя селянина: «Збирання сіна на Україні» (1907) , «Орач» (1907), «Жнива» (1896), «Сінокіс», «Дівчина з граблями» .

Найбуденніші сцени під його пензлем набували то зворушливого ліричного звучання («Побачення», «Суперниці», «Суперники» (1906), «Ідилія» (1908), «Біля криниці», «Ревнощі»), то забарвлювалися теплим гумором («На ярмарку», «П’яний сват»).

На картинах «Біля річки», «На річці» (1908), «Праля» зображено саме малютянські краєвиди.
Розповідав художник і про життя селянських дітей. Це їм присвячено полотна «Останній промінь сонця» (1900), «Перед грозою» (1906), «Пастушки».

Малютянкий період був для Пимоненка часом напруженої роботи. Серед мальовничих пагорбів, полів, лісів, біля річки або ставка він знаходив пейзаж, необхідний для розкриття характеру героїв. А героями його картин були здебільшого селяни, серед них і малютянці. Так на картині «Брід» (1901) ми бачимо восьмирічну дівчину – це Фетісова Олександра Олексіївна, «Гуси, додому!» (1911) – Сиротинська Уляна Самійлівна, «Гопак» (1909) – Петраш Федот.

В 1893 році Миколу Корниловича обирають членом Товариства пересувних художніх виставок. З 1885 року він стає членом Товариства південно- російських художників.

Високі досягнення митця відзначив вищий художній заклад країни – петербурзька Академія мистецтв, удостоївши його 1904 року званням академіка.

З 1907 року Пимоненко виставляє свої роботи за кордоном – у Мюнхені, Парижі, Берліні, Лондоні. Картину «Гопак», що експонувалась у паризькому салоні Товариства французьких художників, купив Лаврський музей. Полотно «Вихід з церкви в страсний четвер», представлене на виставці у Мюнхені, придбав один з музеїв цього міста. 1907 року Микола Корнилович стає членом Мюнхенської спілки художників, 1909 – членом Паризької Інтернаціональної спілки мистецтв і літератури.

У 1912 році М.К.Пимоненко пішов у світ вічний. Поховано митця на Лук’янівському кладовищі в м. Києві. А нам, його нащадкам, навічно лишилися художні твори та безмежний світ серця митця, якими він обдарував людей.

clip_image016.jpg        clip_image017.jpg
М. К.Пимоненко. "На річці."М. К.Пимоненко. "Брод."

 Урочисте відкриття музею М.К.Пимоненка у Малютянці, філія Боярського краєзнавчого музею, відбулося 25 вересня 1997 р.

Варто згадати і щиро подякувати всім, хто стояв біля витоків народження музею. Організаторам та ініціаторам: В.К.Соловйову та Г.Р.Соловйовій, подружжю М.О.Малишку та Н.М.Денисовій, художнику П.О. Малишку; письменникам Б.Чіпу та Д.Чередниченку; сільським вчителям М.М.Дончаку та К.П.Мусієнку.

Будівництво відбувалося силами жителів села. Активну участь у всіх роботах брали М.В.Калуга, В.М.Романченко, М.М.Слобоженко , В.В. Калуга, Н.К.Білуха, дирекція радгоспу «Декоративні культури» та чимало інших.

З вдячністю згадуємо плідну співпрацю з правнуком М.К.Пимоненка – Грузовим Михайлом Андрійовичем (1943-2008) , який при житті передав у фонди музею унікальні експонати з родинної колекції. Музей продовжує підтримувати зв’ язки з його сім’ єю, а також з нащадками художника по лінії його сина Миколи. 

clip_image018.jpg

Нащадки М.К.Пимоненка в музеї у Малютянці. Зліва направо:
Грузов М.Ю. (правнук по лінії доньки Ольги)
Шпирук Г.М. (зав. музеєм М. Пимоненка)
Пимоненко О.П. (дружина онука М.К.Пимоненка)
Пимоненко М.Ю. (правнук по лінії сина Миколи)


Розширюється і краєзнавчий відділ музею, який постійно поповнюють жителі села: вишиванками, одягом, предметами домашнього вжитку, рушниками…

Значна частина експонатів пов’язана з Великою Вітчизняною війною. Це документи, фото, автобіографії, особисті речі сільських ветеранів.

Відкрито фонд видатних і цікавих людей нашого села, де почесне місце займає творча родина Малишків. Саме вона є найактивнішим рушієм у відновленні колишнього будиночку Пимоненка.

В музеї відбуваються художні виставки, тематичні лекції, мистецькі зустрічі з відомими художниками, письменниками, археологами, істориками. І постійно йдуть до скромного будиночку на узліссі дорослі й малі малютянці, гості села, екскурсанти.

Матеріал підготувала завідуюча відділом БКМ
«музей М.К.Пимоненка в с.Малютянка» Г.М.Шпирук.