21.09.2012
ПАМ'ЯТЬ БУРЕМНИХ РОКІВ
ПАМ'ЯТЬ БУРЕМНИХ РОКІВ 22 вересня відзначається День партизанської слави та 71 рік організації партизанського руху в Україні. Цей день вкарбується в історії як визнання державою величного подвигу народу в боротьбі з фашистськими загарбниками.
Де жива пам'ять про них? У музеях...
Відразу після війни у с. Словечному Овруцького району було створено музей партизанської слави. Першою його завідуючою була Виговська Г., колишня партизанка з'єднання С. Малікова.
Як свідчать музейні архіви, в роки війни у поліських лісах розташовувався центр партизанського руху. Тут тривалий час знаходилися загони з'єднань О. Сабурова, О. Федорова, С. Ковпака, М. Наумова, С. Малікова, понад 600 місцевих жителів влилися у партизанські загони, яким допомагало все населення району. За це окупанти з нечуваною жорстокістю розправлялися з непокірними.
За час окупації, з 1941 по 1943 роки, в Словечанському районі дочиста було знищено 33 населені пункти, розстріляно понад 2000 мешканців, спалено живими більше 3 тисяч людей. Цього забувати не можна...
Історія людства більше не знала таких прикладів розмаху та організованості у партизанській боротьбі, як у роки Великої Вітчизняної війни.
У залі Меморіалу Слави, над Дніпром, є фотокопія директив РНК СРСР і ЦК ВКП(б) від 29 червня 1941 року, де викладено плани конкретних дій партійних осередків на окупованих фашистами територіях.
Передусім, слід було створювати партизанські загони та диверсійні групи для боротьби з ворогом (руйнування мостів, доріг, ліній телефонного та телеграфного зв'язку, підпал складів і т.п.). В організації цієї боротьби найбільшу відповідальність покладали на партизанське підпілля.
Тільки на Україні в 1941 році діяло 13 підпільних обкомів, 110 окружкомів, райкомів, міськкомів партії, 9 підпільних обкомів комсомолу, 286 комсомольських груп, 833 партизанських загони, 1700 диверсійних груп. Постановою ДКО СРСР від 30 травня 1942 року було створено Центральний штаб партизанського руху для координації дій партизанських з'єднань. Головнокомандуючим всесоюзним партизанським рухом було призначено Маршала Радянського Союзу К. Ворошилова, начальником Центрального штабу першого секретаря ЦК КП Білорусії П. Пономарьова, начальником Українського штабу Т. Строкача.
Велике значення для героїчної боротьби українського народу проти фашистських окупантів мали рейди крупних партизанських з'єднань у тил ворога. Так, сумське з'єднання під керівництвом С. Руднєва за 26 місяців бойових дій пройшло з боями по тилах ворога 10 тис. км по 18 областях України, Білорусії, Росії. Чернігово-Волинське партизанське з'єднання під командуванням А. Федорова провело 180 крупних рейдів-боїв, знищило десятки тисяч гітлерівців, пустило під укіс 683 військових ешелони, підірвало 47 мостів і т.п. Три глибоких рейди, 10 тисяч км по ворожих тилах, 336 бойових операцій здійснило партизанське з'єднання під командуванням Героя Радянського Союзу М. Наумова.
У березні 1944 року партизанські з'єднання приєдналися до частин 1-го Українського фронту і після короткого відпочинку вирушили з боями на Захід, у район Карпат. Архівні матеріали свідчать: за роки війни на території України народні месники знищили 465 тис. ворожих солдат і офіцерів, пустили під укіс 5019 військових ешелонів, підірвали 1566 танків і бронемашин, 13,5 тис. автомобілів, знищили на землі 211 літаків. З відкриттям партизанського фронту у народі міцніла віра в неминучу перемогу над ворогом. Партизанський рух став яскравим прикладом єднання народів не лише колишнього СРСР, а й інших країн Європи у боротьбі з фашизмом, справжньою школою інтернаціоналізму.
"...24 червня 1943 року... ось уже два роки, далеко відірвані від сім'ї, від батьківщини живуть і борються люди, добуваючи собі спорядження, озброєння і продовольство. Нема дому, казарми, землянки. Увесь час - під відкритим небом. І ці люди не жаліються, не виявляють свого незадоволення. Що ж це за народ? Німці кличуть їх "бандитами". Націоналісти - "жидо-більшовицькими агентами"... Ні... це народні месники, вірніше, народні "апостоли". Ці люди прийшли добровільно у партизанські загони, не шукаючи тут зручностей, помститися ворогові за страждання свого народу, за сльози матерів, дружин, дітей, сестер, за кров, пролиту їхніми братами", - так писав про партизанів у своїх спогадах С. Руднєв.
У героїчній боротьбі з окупантами не обійшлося без втрат. Від рук фашистських катів і їхніх поплічників загинуло близько 80 тисяч підпільників. Не повернулося у рідні домівки більше 100 тисяч партизан, а скільки їх, контужених, тяжко поранених ледь виживає нині. У нашій Вишнівській організації інвалідами війни є Барнасюк Сергій Тихонович та Чоп Михайло Данилович.
Ми знаємо, що правду історії вбити не можна. Наш подвиг житиме в серцях нащадків вічно!
Зі святом, дорогі друзі!

С.Т. БАРНАСЮК,
командир групи партизанів загону Чапаєва,
інвалід війни І групи




Назад