04.04.2017
Психологи Києво-Святошинського районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді інформують батьків, щодо профілактики дитячого суїциду, виявлення прямих і непрямих передумов суїцидальних нахилів, психологічної підтримки дітей та їх батьків
Психологи Києво-Святошинського районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді інформують батьків, щодо профілактики дитячого суїциду, виявлення прямих і непрямих передумов суїцидальних нахилів, психологічної підтримки дітей та їх батьків Дитячий суїцид – це те, чого практично завжди можна уникнути. Головне, що для цього необхідно, – це вчасно помітити тривожні сигнали. Жодна дитина не вирішить піти з життя і втілити своє рішення в життя за лічені години. Як правило, подібне рішення зріє в голові у дитини не один день, і, навіть, не тиждень. І весь цей час дитина відчайдушно звертається до дорослих, різними способами даючи зрозуміти батькам, що їй дуже погано.
Серед людей дуже широко поширена думка, що спроби суїциду роблять тільки психічно неврівноважені люди, які страждають різними психічними захворюваннями, такими як шизофренія, параноя, а також деякі інші захворювання нервової системи. Насправді ж це зовсім не так. Переважна більшість самогубців є психічно здоровими людьми, які дуже чітко усвідомлюють свої дії.
Часто підлітки роблять спробу самогубства не тому, що насправді хочуть померти. Причиною подібної спроби суїциду стає банальне бажання привернути до себе увагу оточуючих, своєрідний крик про допомогу. Для таких дітей перерізані вени або таблетки є лише своєрідним способом заявити світові про ступінь свого розпачу. Однак, дуже часто, подібні спроби звернути на себе увагу призводять до інвалідності, а то й до смерті дитини.
Суїцидальна поведінка – це не тільки крик про допомогу. Це якоюсь мірою відповідь на глибинні переживання людини, визнання своєї розгубленості перед тим, що для неї по-справжньому актуально і чого вона з тих або інших причин не має змоги дозволити (або так думає). Однією з основних причин трагедії є так званий дитячий романтизм. Це нещасна любов, страждання. Якщо фізично молодь у розвитку випереджає свій віковий стандарт, то психічно – відстає. Вона має дуже сильно розвинений рефлекс наслідування, наприклад, кумирів з екранів телевізорів і часто не тих, на кого варто бути схожим. Також у причинах дитячого суїциду дуже важливу роль відіграє значущість мікрогруп, конфлікт у них для дитини – вже трагедія. Помиляються ті, хто стверджує, що до суїциду схильні тільки діти з неблагополучних сімей. Давно помітили, що зводять рахунок із життям і зовні цілком благополучні діти із сімей середнього і, навіть, великого достатку. Хлопці та дівчата з неблагополучних сімей, як правило, мають вищу психологічну витривалість. Неподілена любов, уплив релігійних сект, побутова невлаштованість, відсутність тепла й розуміння з боку батьків, внутрішня спустошеність — усе це може стати причиною дитячої трагедії. Відчуття самотності — вельми часта причина суїцидальних спроб і завершених суїцидів у підлітків.
Існує три групи причин дитячих і підліткових суїцидів. Перша й, напевно, найважливіша в таких випадках — це характерологічні особливості. Друга — це сам підлітковий вік. Є навіть термін «підліткові та юнацькі самогубства». I третя причина – це складні, психотравмуючі ситуації. Але це поодинокі випадки.
Частіше за все самовбивцями стають діти та підлітки з різними акцентуаціями характеру. Це може бути астенічний тип – дитина зі слабкою нервовою системою, замкнена, слабовільна. Другий варіант – циклоїдна акцентуація, коли на зміну хорошому настрою приходить депресивний. Це щось на межі норми та патології. Третя, найпоширенiша акцентуація в підлітків – це істероїдний, демонстративний тип характеру. Він частіше виявляється в дівчаток. У таких випадках дитина самогубством хоче щось довести, чогось домогтися, приміром, жалості. Звичайно, такі діти насправді не хочуть піти назавжди. Вони часто пишуть передсмертні записки, ставлять ультиматуми, попереджають. Але їхні спроби не завжди закінчуються благополучно. Можна ж не розрахувати дозу таблеток або сусідка не встигне з’явиться вчасно. Основною причиною, що спонукає дітей до настільки страшного кроку, є сім’я, члени якої не завжди розуміють колосальну важливість своєї ролі або мають досить специфічне уявлення про «правильний» виховний процес.
Що має насторожити в поведінці дитини:
- якщо дитина часто розмовляє про смерть і самогубства;
- коли має нездорові фантазії про самогубство;
- акцентує увагу на епізодах суїцидів у фільмах, новинах;
- поява у дитини літератури про суїциди, перегляд відповідної
  інформації в інтернеті;
- спроби дитини усамітнитися під будь-якими приводами. Прагнення
  самотності, відмова від спілкування не завжди свідчать про
  схильність до самогубства, але завжди говорять по моральний
  дискомфорт дитини;
- проблеми зі сном, втрата апетиту, апатія;
- різкі зміни у зовнішності та поведінці,
- несподіване погіршення успішності, невідвідуваність школи;
- зловживання алкоголем і наркотиками;
- збуджений або агресивний стан;
- малюнки в чорному світлі, що відображають жорстокість, особливо
   спрямовану на себе;
- розкаяння;
- нездатність довго залишатися уважним;
- відчуття безнадійності, тривога, депресія, плач без причини;
- утрата інтересу до улюблених занять;
- самоїдство;
          -  членство в угрупованні або секті;
          - ейфорія після депресії;
          - розмірковує на тему: «Я нікому не потрібна», «Однаково ніхто не сумуватиме за мною»;
- дитина робить спроби «попрощатися»: дарує свої речі й улюблені предметів близьким друзям;
- фрази «Завтра мене вже не буде», «Без мене нічого не зміниться», «Ти віриш у переселення душ?», «Я не хочу більше бути для тебе проблемою», «Ніщо не має значення», «Все марно, і я більше тебе не побачу»;
- непрямі погрози теж повинні насторожити: «набридло жити», «ситий цим по горло», «більше ви мене не побачите», «пожив – і годі», «ненавиджу себе», «якщо ми більше не побачимося, дякую за все».
- якщо дитина упорядковує справи – віддає чужі речі, мириться з ворогами, прибирає в кімнаті, роздаровує улюблені речі;
- дитина перестає стежити за собою, – слова «Який же я дурний, незграбний, нікому непотрібний»;
- прямі погрози на зразок «краще повіситися, ніж із вами жити» теж повинні насторожити.
Проблеми підлітків, які найбільш часто стають причиною самогубств:
•    Непорозуміння з друзями. Причому, може бути через абсолютні дрібниці.
•    Розставання з коханою людиною або його зрада. У підлітковому віці діти впевнені, що перше кохання – це назавжди і ставляться до нього вкрай серйозно.
•    Смерть кого-небудь з близьких родичів.
•    Часте потрапляння дитини в стресові ситуації.
•    Складна психологічна обстановка в сім’ї – сварки з батьками, скандали батьків між собою, їх розлучення.
•    Затяжний депресивний стан підлітка.
•    Проблеми дитини з наркотиками. Як правило, наркотична залежність тягне за собою фінансові проблеми і проблеми з правоохоронними органами.
•    Ігрова залежність та залежність від інтернету.
•    Насильство в сім’ї. Найчастіше підліток вважає себе винним в тому, що відбувається, і боїться розповісти дорослим про те, що відбувається.
•    Підліткова вагітність. Вагітність дівчинки підлітка стає приводом для суїциду приблизно в 21% всіх випадків.
•    Повне перекладання турботи про молодших дітей на старших, що, певною мірою, властиве багатодітним сім’ям.
•    Конфлікти з друзями, з однокласниками, з вчителями, жорстоке поводження з дитиною поза сім’ї, тощо.
Непрямі передумови до суїцидальних нахилів
Крім прямих ознак, дитячі психологи виділили групи підлітків, в яких ризик суїцидів набагато вищий, ніж однолітків. Нижче описані відмітні риси характеру таких дітей:
•    Підлітки, які не вміють правильно формулювати свої думки, переживання, не можуть пояснити те, що вони відчувають.
•    Двоїсте світовідчуття підлітка і, відповідно, його поведінку. З одного боку – підліток не відчуває себе дитиною, його охоплюють дорослі переживання і почуття, він всіляко намагається відстояти свою незалежність. Але, в той же самий час, підліток веде себе як дитина, повністю залежачи від батьків, як у побутовому, так і в емоційному плані. Це протиріччя позбавляє дитину душевної рівноваги.
•    Гіпервиражений підлітковий максималізм. Дитина різка у своїх судженнях і оцінках, як оточуючим, так і самому собі.
•    Невміння аналізувати свої вчинки і прогнозувати їхні наслідки.
•    На перше місце серед соціально-психологічних чинників самогубств висувається сімейна дезорганізація. Це: відсутність батька в ранньому дитинстві, недостатність материнської прихильності до дитини, відсутність батьківського авторитету, матріархальний стиль стосунків у сім’ї, гіперавторитарність батьків, тілесні покарання дитини. Суїцидальний вплив справляє й розпад сім’ї: розлучення батьків, повторне укладення шлюбу.
•    Обговорюйте - відкрите обговорення планів і проблем знімає тривожність. Не бійтесь говорити про це - більшість людей відчувають незручність, кажучи про самогубство, і це виявляється в запереченні або уникненні цієї теми. Бесіди не можуть спровокувати самогубства, тоді як уникнення цієї теми збільшує тривожність, підозрілість. Спілкуючись з дитиною, намагайтесь бути фізично на одному рівні.
•    Будьте уважні до непрямих показників при передбачуваному самогубстві. Кожну жартівливу згадку або загрозу слід сприймати серйозно.
•    Часом сигналом тривоги може служити таке дріб’язкове висловлювання кинуте зопалу під час сварки, як «Не хочу вас бачити!». Підлітки часто заперечують, що говорили серйозно, намагаються висміювати дорослого за його зайву тривожність, можуть зображати гнів. Скажіть, що ви приймаєте їх серйозно.
•    У тому ж випадку, якщо дитина дозволяє собі більш серйозні загрози, наприклад, такі як: «я переріжу собі вени» або «я стрибну у вікно», ні в якому разі не робіть найпоширенішою помилки – провокаційних реакцій. Ні в якому разі не смійтеся над дитиною і не говоріть про те, що ніхто не стане їй заважати. Дуже часто діти, які говорять про суїцид з єдиною метою – позлити або шантажувати батьків, отримавши у відповідь настільки іронічну реакцію, з почуття впертості і бажання довести батькам те, що вони не праві, вирішуються на суїцид.
•    Ставте запитання – узагальнюйте, проводьте рефреймінг – «Таке враження, що ти насправді говориш...», «Більшість людей замислювались про самогубство...», «Ти коли-небудь думав, як це зробити?» Якщо ви отримуєте відповідь, переходьте на конкретику. Пістолет? А ти коли-небудь стріляв? А де ти його візьмеш? Що тоді відбудеться? А що коли ти промахнешся? Хто тебе знайде? Ти думав про свій похорон? Хто на них прийде? Недомовлене, приховане ви повинні зробити явним. Допоможіть підлітку відкрито говорити та обмірковувати свої задуми.
•    Підкреслюйте тимчасовий характер проблем – визнайте, що його відчуття дуже сильні, проблеми складні. Дізнайтесь, чим ви можете допомогти, оскільки вам він уже довіряє. Дізнайтесь, хто ще міг би допомогти в цій ситуації.
•    Дії батьків при спробі суїциду
•    Якщо все ж запобігти нещастя не вдалося, і дитина все ж здійснила спробу суїциду, батьки повинні прийняти комплекс термінових заходів. Зрозуміло, першим вашим почуттям буде переляк і полегшення від того, що життя дитини все ж таки вдалося врятувати. Не приховуйте свої почуття від дитини під маскою байдужості і вже, тим більше, гніву. Дитина повинна відчувати, що вона дорога вам і ви дуже любите її.
•    Після того, як стан здоров'я дитини стабілізується, вам в обов’язковому порядку необхідно буде звернутися за допомогою психологів. В жодному разі не нехтуйте допомогою професіоналів – часто впоратися з проблемою своїми силами практично неможливо. У тому випадку, якщо лікарі вважатимуть за потрібне помістити вашу дитину в спеціалізований реабілітаційний центр, у жодному разі не відмовляйтеся. Пам’ятайте про те, що спробу суїциду ваша дитина зробила не просто так, а значить, вона може її повторити в тому випадку, якщо причина її не буде виявлена та усунена.
•    Хоча, необхідно відзначити що, як свідчить статистика, дитячий суїцид носить поодинокий характер. Повторні спроби суїциду в підлітковому віці відбуваються вкрай рідко – не більше ніж одна на 600 випадків. Однак все ж це не привід для батьків послаблювати увагу і контроль над емоційним станом дитини, яка потрапила в біду. Найчастіше дорослі, зрілі люди далеко не завжди в змозі впоратися з власними емоціями. Що вже говорити про незміцнілу психіку підлітка.
•    У тому ж випадку, якщо госпіталізація дитини не вимагається, велика частина відповідальності за реабілітацію здоров'я дитини лягає на плечі батьків. Ні в якому разі не конфліктуйте з дитиною, не звинувачуйте її ні в чому. Постарайтеся зрозуміти вашу дитину, увійти в її становище і допомогти їй. У тому випадку, якщо дитина буде відчувати вашу допомогу і підтримку, вона, напевно, не стане більше намагатися звести рахунки з життям.



Назад