20.11.2014
День Гідності і Свободи 21 листопада
День Гідності і Свободи 21 листопада

Про роль Майданів в новітній історії країни та власну відповідальність кожного українця у інтерв’ю із в.о. голови Києво-Святошинської РДА Мирославою Смірновою.

- 21 листопада – день початку мирних акцій протесту у 2013 році проти режиму Віктора Януковича - Указом Президента України Петра Порошенка № 872/2014 «Про День Гідності та Свободи» від 13 листопада 2014 року, став Днем Гідності та Свободи. Що ця дата означає для Мирослави Смірнової особисто?

День Гідності і Свободи. Нове свято в Україні. Дуже важливо, аби це були не порожні пафосні слова, а щоб кожна людина по-справжньому усвідомила свою гідність і свою свободу. Важливо гідність не переплутати з гордістю, або навіть гординею. Бути гідним – це бути завжди спокійними і врівноваженими у своїй твердій позиції, бути готовими до будь-яких подій і поворотів, з гідністю проходити свій шлях, бути достойними свого покликання. Важливо, аби ми були вільними від страху. Свобода має бути від страху перед майбутнім, від страху допуститися помилок, від страху взяти на себе відповідальність. Страх витісняється лише вірою, твердим переконанням. Тиск і протистояння будуть завжди, але якщо українці матимуть внутрішню свободу, то жодні зовнішні обставини – ні втрата Криму, ні російська агресія на Сході, ні фактична втрата третини Донбасу і навіть ні загроза широкомасштабного вторгнення військ північного сусіда до нашої країни, – ніщо не зможе посягнути на нашу справжню внутрішню свободу.

Зараз країна переживає найважчий період своєї новітньої історії. Але саме тепер стали актуальними такі поняття, як гідність і свобода. Це речі, насамперед, внутрішні і духовні. Якщо всередині людини є свобода і гідність, то всі її дії будуть відповідати внутрішньому вмісту. Якщо всередині у людини цього немає, то зміни на краще, на досягнення свободи від корупції, бюрократії, авторитаризму не прийдуть, радикальних реформ людина не буде проводити. Можливо, для північних, південних та інших сусідів ми виглядаємо зараз не дуже привабливо, але найголовніше тепер, аби чужа думка не вплинула на наш подальший розвиток і дорослішання нашої нації.

- Як ви тепер дивитеся на торішні події, що розпочалися із студентських акцій протесту на Майдані?

Я є активним учасником акцій «Україна без Кучми», «Повстань, Україно!» і обох Майданів. Моє бачення завжди було таким, що ми можемо жити краще, достойніше, ніж ми живемо. І ми можемо бути значно дорослішими, розвинутішими, як народ. Незалежно від того, як «скаче» долар, чи яким чином на нас тиснуть на Сході країни, і як нам не дуже поспішає допомагати європейське і світове співтовариство. Ми маємо самі собі допомогти. Історія свідчить, що ми це робили і маємо продовжувати це робити. Тільки від того, яку позицію ми займемо, залежить, як нас будуть любити друзі і поважати вороги. По-іншому бути не може. Поки ми самі тут не проростемо, ніхто ззовні у нас це не вкладе. Якщо на нас, як націю, чиниться такий тиск та існує така опозиція до нашого соціально-економічного розвитку, до нашої політичної незалежності, свободи, значить, ми таки дійсно йдемо правильним шляхом і ці всі кризи потрібно розглядати, як чудові можливості. Зрозуміло, що ці можливості даються досить непросто, вони политі кров’ю, але нам про це потрібно пам’ятати. Наша історія досить кривава. Нам потрібно її пам’ятати. Згадувати до чого прагнули наші предки-українці. Пам’ятати про козацтво, Коліївщину, бандерівців. Як би хто тепер не оцінював їх діяльність, але вони всі були людьми, які прагнули бачити Україну вільною і незалежною. Звісно, що всі вони допускалися помилок. Дай Бог нам не потрапити більше до таких ситуацій, коли ми на когось поклалися, а він виявився агресором.

- Знаєте, росіяни закидають нам про те, що образ ворога-Путіна нам дуже вигідний, аби виправдати свою безвідповідальність за долю країни. І вони, напевне, мають рацію, тому що євреї колись вийшли із єгипетського рабства, але Єгипет ще довго виходив із євреїв, принаймні, впродовж життя цілого покоління. Напевне, рабське радянське мислення до сих пір нам заважає взяти особисту відповідальність хоча б за вибори. Явка виборців на позачергових парламентських виборах склала трохи більше 52%.

Що потрібно українцям для звільнення від безвідповідальності? До яких пір у наших лісосмугах будуть стихійні сміттєзвалища?

Гадаю, що переворот, навіть не Майдан, а переворот, має відбутися всередині кожної людини. Якщо ми внутрішньо не змінимося, якщо ми внутрішньо не побачимо оту омріяну вільну Україну, якщо ми внутрішньо не побачимо себе вільними і відповідальними, то нічого не зміниться зовні. Якщо більшість буде ховатися по кутках: «Моя хата скраю, я нічо’ не знаю», то жодних змін не відбудеться. Якщо ми не переборемо внутрішній страх, то ніхто нам не допоможе. Нам потрібно взяти відповідальність за свою долю. Кожному за себе, за свою родину. Сукупна індивідуальна відповідальність дасть на виході відповідальну націю. Ми станемо щасливими лише тоді, коли станемо внутрішньо багатими. Не фінансово. Я переконана, що фінансове благословення приходить до тих, хто може це понести. Якщо ми зможемо понести це процвітання, якщо ми зможемо стати прикладом для інших країн, якщо ми зможемо достойно нести правильний образ українця, тоді ми це отримаємо. Але, якщо ми будемо ухилятися від власної відповідальності за кожен вибір – за кого голосувати, куди сміття викидати, як відповідати за свої слова у громадському транспорті, то не потрібно шукати крайніх. Якщо ми не зрозуміємо, що держава – це цінність, то гріш нам ціна! Зараз така тенденція спостерігається: «Давайте звернемося до депутатів Верховної Ради, до Кабінету міністрів, до Президента…». Я кажу: «Давайте звернемося до себе. І поставимо собі запитання: що я роблю для того, аби Україна була іншою?». Ми вже повинні переступити той щабель, аби перекладати відповідальність на когось. Я часто запитую: «Скільки нам Майданів потрібно, аби сміття, наприклад, на вулиці Маяковського у Боярці та біля зупинки «Дачна» поблизу Віти-Поштової не складалося регулярно на купу?» Люди вигребли своє сміття за межі власної квартири, за поріг або сусідові під поріг. Нам потрібно навчитися поваги один до одного, до думки опонентів. Ви тільки гляньте, у якій би дірі російської глибинки не жили наші північні сусіди, але вони мають чітку ідентифікацію – «русские». Звідси бере початки ідея «руського мира», на якій грають ідеологи Володимира Путіна – «підемо захищати своїх російськомовних в Україні, Прибалтиці, Гондурасі…». Якщо ми будемо мудрими, то завжди знайдемо чого можна повчитися у наших ворогів. Нам тепер необхідно навчатися від усіх. Ставати на шлях постійної роботи над собою, на шлях постійного розвитку. Має бути систематичне навчання і виховання самих себе, а не повчання інших. Ми всі здатні до того, аби повчати інших. Соціальні мережі зробили це доступним для кожного, кому тільки не ліньки писати свої думки на сторінках і на форумах. Найчисельнішою є так звана «диванна сотня» Майдану. Але, давайте подивимося на себе. Все починається з нас, з кожного. З особистої відповідальності кожного. Я не кажу, що не потрібно вчити. Але, вчити потрібно з досвіду, аби передавати накопичені знання, апробовані досвідом, щоб наступне покоління на платформі цього досвіду будувало якісно новий рівень, новиий «поверх» висотки під назвою «Україна».

- Яка ваша позиція на посаді виконувача обов’язків голови РДА щодо «генеральної лінії» обласної команди?

Я не тримаюся за крісло. Для мене важливо, аби відбулися зміни. Саме тому я пішла працювати до владних структур. Саме з цієї позиції, якщо я буду бачити, що чиновники нижчого і вищого рівнів не беруть на себе відповідальність, то я буду коментувати процеси і позицію людей, навіть, якщо це керівники вищі від мене по ієрархії. Я завжди буду критично ставитися як до себе, так і до представників всієї вертикалі виконавчої влади. Я прийшла сюди не для того, аби вибудовувати лінію однієї людини і її команди. Ми прийшли до влади у районі, аби дбати про державні інтереси і служити кожному києво-святошинцю. Наразі так склалася система влади, що чиновник не може викладатися на роботі на 100%, тому що сімейні люди мають ще подумати про те, як утримувати свою родину. Звісно, що потрібно переглянути і якість роботи чиновників, але так само потрібно переглянути і їх забезпечення.

- Зараз можна часто почути про зраду ідеалів Майдану. Що ви на це скажете?

Майдан - це лише інструмент для приведення до влади певної політичної сили. Такий самий інструмент як вибори, референдум, збройний переворот, громадянська війна. Майдан не може бути хорошим чи поганим, тому що він нічого нового не створює. Так само, як нічого нового не створюють вибори. Жодна громадянська війна не створила нової політичної сили, рушійними силами в них завжди були ті політичні сили, які стали провідними до початку такої війни. Так само і другий Майдан привів до влади ті сили, які були провідними до його початку. Іншого не могло статися. Тому нема ідеалів Майдану. Є ідеали світогляду, або політичної ідеології, або побутового світосприйняття. В такому разі не можна зрадити Майдану, як не можна зрадити виборам. Можна зрадити лише пам’яті героїв Майдану.

- Чого саме нам не вистачає для проведення реформ в Україні?

Всі чекали, що це буде, принаймні, як у Грузії – швидко, але ми бачимо, що їх проведення відтягується і вищі посадовці мотивують це веденням війни на Сході. Але, Ізраїль воює із 1948 року, а реформи там відбувалися паралельно. Можна говорити про ментальність українців, яка не дозволяє зробити різких кроків, як у Грузії, можна говорити про відсутність політичної волі. Але я гадаю, що тепер, як ніколи, політичним лідерам потрібно забути про свої амбіції і стати «під когось», впокоритися заради державних інтересів. Взяти зобов’язання і їх виконувати. Чесно виконувати свою роботу і не оглядатися на когось. Вибори закінчилися, тому не потрібно піднімати свої рейтинги на тлі критики інших партій. Наразі потрібно засукати рукава і вчитися працювати в одній команді заради порятунку країни. Лідер моєї партії Віталій Кличко під час виборів прийняв правильне рішення і зайняв чітку позицію, відклавши свої амбіції в сторону. Адже, на той момент партія, яка пройшла Майдан, мала структуру і досвід у проведенні виборів, могла йти цілком самостійно на вибори і заробляти особисті рейтинги. Але, об’єднавшись із іншими політичними силами, УДАР пішов на вибори у складі блоку Петра Порошенка. Я вважаю, це рішення дуже правильним. І саме ця політична сила продемонструвала стратегічно правильну позицію, яка важлива для долі країни, а не для партійних рейтингів. Це може бути хорошим прикладом для багатьох політичних сил, аби швидше сформувати склад органів виконавчої влади, відклавши свої амбіції на бік, і розпочати працювати, як єдиний механізм. Наразі не час з’ясовувати, хто кращий і хто гірший. Тепер кращим буде той, хто стане і почне працювати, робити непопулярні кроки, які, врешті-решт, виведуть країну з кризи. Адже, якщо ми втратимо країну, то не буде вже за що торгуватися. Посади не матимуть жодного сенсу. Потрібно якомога швидше у цьому процесі відреагувати на ті виклики, які кинуто Україні. На завершення я бажаю всім мешканцям Києво-Святошинського району бути більш поміркованими, більше думати та аналізувати.

День Гідності і Свободи – хороший привід осмислити свою громадянську позицію. Будьте по-справжньому вільними, шановні мешканці нашого району!

Розмову записала Олена Ліпейкіна.  


Назад