06.11.2014
Мирослава Смірнова: дівчина з російським прізвищем та українським серцем очолила Києво-Святошинську РДА (інтерв'ю)
Мирослава Смірнова: дівчина з російським  прізвищем та українським серцем очолила Києво-Святошинську РДА (інтерв'ю)

Після розпорядження Президента України Петра Порошенка від 19 жовтня про звільнення голови Києво-Святошинської райдержадміністрації Київської області Сергія Возного, виконувачем обов’язків голови райдержадміністрації призначена його перший заступник Мирослава Смірнова. Мирослава Михайлівна – людина нова у районі, у команді Сергія Возного почала працювати з 04 липня 2014 року.

«Я була у Возного першим замом, а тепер він став моїм радником. Ми разом, тому що ми – люди команди», - стверджує Мирослава Смірнова. Хто ж вона і чого хоче – у цьому інтерв’ю.

«Законодавча та виконавча гілки влади Києво-Святошинського району мають співпрацювати. Але, не в «дерибані», а у вирішенні проблем громади»

          Мирослава Смірнова в.о. голови Києво-Святошинської РДА


- Мирославо Михайлівно, розкажіть читачам трохи про себе. Звідки ви і чому стали державним службовцем?

У короткому резюме про себе мені хотілося б акцентувати увагу на тому, що я людина з народу. Я дитина сільської вчительки і агронома, який, до речі, був наприкінці трудової діяльності державним службовцем – начальником відділу з надзвичайних ситуацій в районній адміністрації. Батько жартома зазначав, що найбільшою його надзвичайною ситуацією є я. Тому що до школи пішла рано, адже мама – за сумісництвом, моя перша вчителька. Спуску мені не давала. Вимоги ставила більші, ніж до решти учнів у класі. Ставилися більші вимоги до виховання. Я завжди мала достатньо свободи, але була досить дисциплінованою. Виховувалася вільною, але такою, щоб брала відповідальність. Тому, мене дійсно дивує те, що у керівництві району, області, країни з’являються люди, які в принципі не бачать людей внизу, простого пересічного громадянина. Це дуже велика проблема.

Питання, які ми маємо зараз вирішувати, ми мусимо вирішувати з тими людьми, які на місці, на землі, а не десь у кабінетах видумувати як воно має бути. Ми маємо бути з людьми і розуміти їхні проблеми, розуміти чим ми живемо, тому що я вважаю себе людино з народу.

- Мирославо Михайлівно, як так сталося, що дівчина із Черкащини, родом із Христинівського району, має такі патріотичні почуття? Якби ви були родом із Західної України, я б не здивувалася. А так… Які причини?

Так склалося у моєму житті. Я вірю, що випадковості не є випадковими.Таке, напевно, моє покликання і так Бог мене вів. Вже у 16 років я вступила до Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова, де вивчала математику. З першого курсу я вже стала активісткою молодіжної організації «Молодий рух Київщини», була головою Ставищанської районної організації, де я навчалася і провела всі свої шкільні роки. Потім стала головою управи, головою молодіжної організації, помічником народного депутата, брала участь у виборах.

Мені довелося прийти у громадську діяльність у 2001 році, коли набули поширення рухи «Україна без Кучми» та «Повстань, Україно!» . Я потрапила в оточення людей, які були засновниками Народного Руху, націоналістичних патріотичних організацій. У цьому середовищі я зростала і формувалася, тут приходило усвідомлення української державності, розпалювалася любов до України. Черкащина теж наклала свій відбиток на мене. Козацький край з його Холодним Яром і всіма подіями національно-визвольного руху мого народу, напевне, впливали на мене генетично. Хоча, і маю російське прізвище, проте мала ідеологічні конфлікти у родині зі своїм дідусем, численні дискусії на політичні теми. Але, коли я вже почала активно займатися громадсько-політичною діяльністю, за мною потягнулися батьки. Це зрозуміло, адже, коли дитині 16-17 років, і батьки бачать, що ти впевнено у цьому напрямку рухаєшся, то вони прагнуть знати, де знаходиться дитина і з якими людьми вона спілкується, і хто на неї має вплив.

На моє формування дуже вплинуло те, що я – вчительська дитина і сама також закінчила педагогічний ВУЗ. Перші мої виступи, публічні заходи, у яких я брала участь, відбувалися на очах мого педагогічного оточення. Вчителі завжди все критично оцінюють. Вони схильні відшукувати помилки, у їхніх руках завжди ручка із червоним чорнилом. Коли я вже почала рухатися у політиці, то я приїжджала до школи, до мами-вчительки, аби на мене критично подивилися і дали порцію конструктивної критики. Там завжди підкреслювали мої успіхи і робили аналіз помилок. Це не зовсім комфортно, але дуже корисно для професійного зростання. У такому середовищі, де тебе спонукають до духовного і професійного зростання, якраз і народжуються лідери. Я не вірю в те, що лідери народжуються у тепличних умовах. Вони можуть народитися у критичних умовах, де просто необхідно впроваджувати зміни і бути в цьому піонером. Гадаю, що перебуваю з 2001 року у політиці і гущі громадського життя саме через моє загострене почуття справедливості. Не завжди воно спрацьовує на плюс.

Я часто кажу сама собі, що потрібно впроваджувати позитивні зміни, але потрібно пам’ятати, що це процес. Все відразу отримати неможливо. І все самому не зробиш. Якщо ти не маєш команди, якщо ти маєш людей, яких підтримуєш і які тебе підтримують, то ти не далеко пройдеш. А коли впадеш, то нема кому тебе підняти. Ці всі обставини спонукали до того, щоб зайняти тверду громадянську позицію.

- Як так сталося, що ви стали державним службовцем і чому саме у Києво-Святошинському районі?

По-перше, хотілося зрозуміти, чим живуть державні службовці. Я завжди займалася громадсько-політичною діяльністю. Але хотілося зрозуміти, чим живуть державні службовці, як живуть чиновники, адже я виступала з такою позицією, що владу треба змінювати, владі потрібні нові обличчя. Ну от – стань новим обличчям і принеси покращення в життя народу і окремої людини! З 2010 року я депутат Київської обласної ради. Ми маємо команду однодумців на районному, обласному рівні та у Києві. Тісно співпрацюємо і дружимо із заступником голови КОДА Дмитром Христюком, головою Київської обласної ради Миколою Бабенком. Сергій Возний, голова Бородянської РДА Сергій Федорченко, Сергій Неділько, очільник Обухівського району та Юрій Дідик, голова Рокитнянської РДА , три голови районних рад в Бородянському, Обухівському та Макарівському районах, депутати багатьох сільських, селищних, районних та обласної рад – це люди нашої команди. Команда досить велика. Відповідальність беремо на себе всі разом. І надалі плануємо працювати в районі, в області, в столиці і на державному рівні. Ми, як члени команди, наразі працюємо над розв’язанням ряду проблем спільно із членами столичної команди. Столиця і при столичні райони наразі взаємопов’язані, ми маємо схожі завданняі працюємо у широкому форматі для вирішення проблем мешканців регіону.

Чому Києво-Святошинський район? Тому що я пішла у команду з Сергієм Возним згодом після його призначення головою РДА. Я розуміла, що ми знайдемо спільну мову, разом зможемо проводити правильну політику. Я погодилася на посаду першого заступника, розуміючи, що мені тут буде чому повчитись. У Києво-Святошинській райдержадміністрації дуже сильний колектив фахівців. Люди з великим досвідом, які пережили не одну владу, не одного голову. Вони працювали і при помаранчевих і при біло-синіх, але це дійсно ті люди, які завжди якісно виконували свою роботу. Якщо подивитися на показники району за попередні роки, то це район, який завжди був першим, завжди займав передові позиції, в районі завжди є зарплата для людей. Ми 25 млн. гривень видаємо тільки на зарплату. І на сьогоднішній день ми не маємо заборгованості по зарплаті, чим не можуть похвалитися у двадцяти районах Київської області. Із 24 районів лише у чотирьох районах нормальна ситуація із виплати зарплати. І наш район серед цих чотирьох. Це велика заслуга тих людей, які тут працюють і очолюють відповідні підрозділи.

Я бачу, що в адміністрації працюють люди, які хочуть якісно виконувати свою роботу, незалежно від мізерної зарплатні держслужбовця. В подальшому я планую висвітлювати всі реалії роботи держслужбовця, аби люди розуміли ситуацію і не робили поверхових висновків. Маючи знання, досвід і таланти, але не маючи достойної зарплати, люди умудряються якось виживати. Я не вірю в те, що державному службовцю можна нормально жити і будувати сім’ю на таку маленьку жалюгідну зарплатню у розмірі аж 1300 гривень! А така ситуація по всій країні. Сама система спонукає хороших людей брати хабарі. Отже, систему потрібно змінювати.

- Як Ви гадаєте, яким чином в Україні можливо сформувати позитивний імідж держслужбовця?

Нам потрібно розуміти, що державний службовець – це представник виконавчої влади. Він виконує поставлені задачі. Виконавчій владі задачі ставить законодавча влада. Є адміністрації, а є ради. Насамперед нам потрібно змінити якість законодавчої влади, тобто, дуже відповідально підходити до виборів органів місцевого самоврядування. Тому що ми зараз побачили дуже багато проблем у районі. Існує дуже багато ситуацій, на які адміністрація вплинути не може. А якщо може, то для цього потрібно дуже багато харизми, нервів і часу. Необхідно завоювати повагу і авторитет виконавців, які за тобою підуть. Кажуть, риба гниє з голови. От вона і гнила з голови. І коли за останні півроку ситуація змінилася, і люди бачать, що вона змінилася. Зміни почалися «з голови».

Коли я бачу серед державних службовців багато хороших людей, кваліфікованих спеціалістів, правильно вмотивованих професіоналів, то розумію, що потрібно висвітлювати їх діяльність у місцевих засобах масової інформації, тому що не всі люди розуміють чим живуть державні службовці і в яких умовах вони працюють. Такою була колишня політика держави, аби ця інформація була замиленою, аби можна було проводити махінації і ніхто толком ні про кого не знав. Насправді, кожну людину потрібно заохочувати і більшість людей підуть не лише за зарплатою. Вони підуть за командою, за правильно вмотивованим лідером.

- Які найбільші проблеми в районі ви вже побачили за час своєї роботи на посаді заступника голови РДА?

Найбільшою проблемою району є те, що він пристоличний. Я не очікувала, що у Києво-Святошинському районі, де найбільше роздано земель, де є найбільша кількість забудовників, так погано розвинена інфраструктура, катастрофічно не вистачає дитячих садочків і шкіл. Тобто, район розбудовується, не враховуючи потреб мешканців у школах, дитсадках та під’їзних дорогах. Це свідчить про несплату забудовниками належної пайової участі до місцевих бюджетів. До цього питання потрібно більш серйозніше ставитися і все планувати, а не поверхово розглядати питання виділення ділянок під забудову, аби швидше здати будинок в експлуатацію, аби швидше продати квартири. А як хто там буде жити, вже нікого не цікавить. А далі всі звертаються зі скаргами до адміністрації, тому що немає як оформити дитину до дитячого садка чи школи.

Зараз відбуваються наради щодо розширення меж Києва. І ми на таких нарадах заявляємо, що якщо ви хочете розширюватися за рахунок району, то розбудовуйте інфраструктуру, будуйте школи і дитсадки, тому що дійсно, з цим є великі проблеми.

- Що може по-справжньому об’єднати громаду району?

На превеликий жаль, українці об’єднуються тоді, коли є якась серйозна загроза. Наша проблема в тому, що ми не вміємо радіти успіхам сусідів. Нам легше поспівчувати чужому горю, ніж радіти чужому щастю. Нам потрібно розібратися із нашою великою українською жабою. Нам всім потрібно зрозуміти, що необхідно розвиватися. Розвиток – це навчання та служіння іншим людям. Ми багаті не тоді, коли ми щось отримуємо чи забираємо у когось, а тоді, коли щось даємо іншим. Людина багатша тоді, коли вона більше дає. У Біблії сказано, щоб ми працювали, щоб було з чого давати тим, хто потребує допомоги. Вважаю, що найперше потрібно, аби до роботи взялася кваліфікована команда.

В адміністрації є кваліфіковані люди, але ще потрібно залучати професіоналів у різних напрямках роботи. Як приклад – зрушене із місця питання із забудовою «Дніпровський круг» у Боярці. Це питання 8 років не рухалося взагалі, тому що не було бажання. По-перше, потрібне бажання. По-друге, команда працює тоді, коли працює лідер. Питання вирішення районних проблем напряму пов’язане із питанням адміністративної реформи. Тому що ті повноваження, які має адміністрація, вони дуже недолугі. Наразі ми, образно кажучи, трохи однорукі. Необхідно дочекатися здійснення адміністративної реформи. Нам потрібно надати пропозиції і максимально включитися у проведення цієї адміністративної реформи. Децентралізація, вибори до місцевого самоврядування визначать як надалі ми маємо вирішувати це питання. Тому що має бути співпраця.

Законодавча та виконавча гілки влади Києво-Святошинського району мають співпрацювати. Але, не в «дерибані», а у вирішенні проблем громади. Варто комплексно до всього підходити. Чиновники мають отримувати нормальну зарплату, але над ними має бути більш жорсткий контроль, має бути чітке планування, чітка відповідальність стосовно термінів виконання.

- Чи потрібні Україні РДА, ОДА, чи, може, обійтися представником Президента?

Розумієте, РДА, ОДА – це все люди. Важливо, аби змінився менталітет людей. Щоб у них з’явилася громадянська позиція, щоб, нарешті з’явилося громадянське суспільство. Люди мусять зрозуміти, що держава – це цінність. У нас уявлення приблизно таке: держава – це десь там. Адміністрація, чиновницький апарат. А ми - це ми… Але люди мусять зрозуміти, що держава – це вони. Кожна людина – це представник держави. І від кожного громадянина залежить якою ця держава буде, незалежно від того, якою буде система. Система складається із людей. Грубо кажучи, якщо люди гнилі, то і система гнила. Якщо люди мають державницьку позицію, компетентні, якщо вони налаштовані на позитивні зміни, якими б важкими вони не були, і скільки б зусиль і часу на це не пішло, то не важливо, чи буде РДА чи представник Президента у районі. Якщо 30-50 людей зберуться, аби навести лад у районі, то буде хороший результат. Святе Письмо твердить, що «тримаються заміри радою, і війну провадь мудрими радами» (Приповісті 20:18). Чим більше правильно вмотивованих людей обговорить ситуацію, проведуть необхідні консультації, тим кращим буде результат. На жаль, є багато людей, які приходять до якоїсь структури,аби вирішувати свої особисті інтереси. Комусь потрібен статус, комусь – побільше грошей. Ніхто не каже, що цього не потрібно. Але, не статус і не гроші роблять людину людиною, а те, життя скількох людей їй вдасться поліпшити.

- Ви були першим заступником у говлови РДА-чоловіка, який «приймав удар». Тепер ви стали на його місце. Яка різниця між жінкою-керівником і чоловіком на керівній посаді? Як досягти балансу, аби не втратити жіночність?

Відомо, що чоловіки мають стратегічне мислення. Я зростала у чоловічому середовищі і в мені ця якість чоловічої натури культивувалася. Чоловіки бачать прикінцеву мету. Жінки бачать багато деталей і дрібниць. Керівник може поєднувати у собі ці всі якості, а може - і ні. Але у колективі має бути баланс. Українській політиці потрібні жінки. Потрібно бути жінкою і вдома доброю господинею, матір’ю, коханою, тому що по жінці судять про чоловіка. Звісно, що чоловіки краще тримають удар. Але якщо вже склалася така ситуація із призначеннями і звільненнями голови РДА у районі, то я вважаю за необхідне підтримати всі ті хороші починання, які розпочав мій однодумець Сергій Возний. Я б ніколи не погодилася бути виконуючою обов’язки, якби не було започатковано правильних напрямків, не було задано правильного вектору для роботи адміністрації. І ці започаткування потрібно комусь доводити до кінця. Я не думаю, що жінкам потрібно боятися такої відповідальності. Звісно, що я ставлю собі питання: справлюсь чи не справлюсь? Існують певні стереотипи і у мене. Але, потрібно переступити і йти далі. Якщо ти відповідально ставишся і прикладаєш серце до роботи, то до тебе прийдуть і чоловіки, і жінки, і всі ті люди, які правильно вмотивовані. Переконана, що люди хочуть бачити біля себе достойного відповідального лідера, з ким можна йти далі, на кого можна покластися, хто їхні ідеї понесе на рівень вище. Я бачу як голови сільських рад пожвавилися із приходом нашої команди. Люди вдячні, бо ми не маємо корупційних схем. Звичайно, всім не вгодиш. Але, як мовиться, собаки гавкають, а караван прямує собі далі. «Доброзичливців» завжди буде вистачати, як і проблем, які потрібно вирішувати.

Виконувач обов’язків голови РДА – це виклик для мене, виклик для району, виклик і для області, адже це найбільший за населенням район Київщини. І його очолює жінка. Але, я щиро вірю, що Бог дасть мудрості справитися з усіма завданнями. Напевне, не моїми силами і моїми здібностями, а Його мудрістю і благодаттю. Головне, щоб люди побачили і повірили. А далі – максимально намагатися виправдати цю довіру в межах своїх можливостей, компетенції, закону.

- Яке Ваше хобі, якщо не секрет?

Ніякого секрету немає. Я люблю читати мотивуючу літературу. Якщо хочеш бути успішним лідером, то вивчай досвід успішних людей. Мені цікаво знати досвід тих людей, яким вдалося справитися із тими важкими задачами, які стоять перед теперішньою українською владою. Теодор Рузвельт, Рональд Рейган, Маргарет Тетчер, Лех Валенса – це ті кризові менеджери, яких так потребує наразі Україна. Мені цікаво вивчати їх діяльність.

Немає нічого нового під сонцем. Хтось уже це проходив. Корисно вивчати успіх визначних лідерів і вчитися на їхніх помилках . Тому, виходить, що моє хоббі – вчитися!

- Щоб Ви побажали києво-святошинцям насамкінець?

Щоб ти людям не розповідав, як би ти не намагався їх змінити, вони ніколи не почнуть змінюватися, якщо ти не подаси гідний приклад. Я вчуся вірити. Я бажаю, щоб люди зберегли надію, віру, щоб не припиняли мріяти. Щоб вони у своїх мріях бачили Україну європейською державою. І я вірю, що Україна ще матиме серйозний вплив на Європу. Тому що ми зараз майже «на дні». Але від дна легко відштовхнутися для швидкого підняття на поверхню. Києво-святошинцям я бажаю віри. Але, якщо сидіти на місці і боятися вийти із зони комфорту, то зміни не прийдуть. Віра без справ – мертва. Потрібно вірити і діяти! 


Записала Олена Ліпейкіна  


Назад