06.03.2014
Берегиня роду людського
Берегиня роду людського Прикметно, що навесні на жіночу долю припадає не лише Міжнародний день жінок – 5 Березня відзначається ще одне чудове свято – Всесвітній день акушерки.

Робота – як і в акушера, так і в акушера-гінеколога – доволі непроста. Адже від представників цих професій залежить життя і здоров’я як мами, так і дитини. Навіть у період вагітності будь-якої миті може виникнути непередбачувана ситуація, яку вирішувати потрібно в секунди. І, скільки б років ти не пропрацював у цій галузі, неможливо раптово перестати тривожитися за своїх пацієнток, при цьому зовні лишаючись спокійною… А так важливо кожній жінці під час вагітності прийти на прийом до лікаря, якому ти довіряєш.
Знайомтесь: Тетяна Сквознікова, лікар акушер-гінеколог Вишнівської жіночої консультації, яка вже понад 20 років підтримує жінок у їхньому природному прагненні бути мамою і є для них не лише кваліфікованим медиком, а й другом, порадником. А таких у неї не багато, не мало – аж 4000.
Про жінку-матір Тетяна Леонтіївна говорить трепетно та ніжно. А про свій вибір – бути акушером-гінекологом – із гордістю. Воно й не дивно - адже її робота пов’язана з найбільшим таїнством природи – народженням дитини: «Для мене це – не тільки продовження людського роду. Це – продовження світлого, трепетного, чистого на землі. І все найкраще, що ми бачимо навколо себе – в нашій матері. А мама особисто для мене уособлює не лише берегиню, продовження роду. Мама – це ще й продовження на землі всього світлого, приємного, теплого, піднесеного. І все найкраще, яке ми бачимо навкруг себе, є у наших мамах: і лагідність, і теплота, і велике щире серце, і любляча душа. Вона, ніби пташка, захищає своїх діточок. Мені дуже подобається працювати з жінками, опікуватися ними, підтримувати в такий непростий період їхнього життя».
Народившись хворобливим малям, Тетяна часто хворіла. Саме тому, спостерігаючи за роботою медиків, ще в дитинстві вирішила: стану лікарем, рятуватиму людські життя. Й рішуче почала втілювати свою мрію ще зі шкільної лави, намагаючись вчитися щонайкраще. Закінчивши у 1968 році Бобровицьку школу, що на Черкащині, з золотою медаллю, вступила до Київського медінституту.
Бути вузькопрофільним спеціалістом її не влаштовувало, тож студенткою приділяла увагу вивченню всіх спеціальностей терапевтичного та хірургічного профілю. Та все ж найбільше до душі припали заняття з акушерства та гінекології. І, закінчивши вуз із відзнакою за фахом «лікувальна справа», продовжила навчання на 6 курсі медінституту та пройшла інтернатуру на базі Київської обласної лікарні за фахом «акушерство та гінекологія», працювала акушер-гінекологом Білоцерківської районної лікарні.
У Вишневе переїхала ще в 1980 році. Легких шляхів не шукала – влаштувалася в поліклініку Жулянського машинобудівного заводу, де 14 років опікувалася жінками, які працювали в складних умовах виробництва. Потім - акушер-гінекологом Вишнівської жіночої консультації.
Її знають як жінку, яка завжди принципово відстоює свої погляди, але, водночас, завжди іде на компроміс. Ніколи не боялася висловлювати та відстоювати власну точку зору. Водночас, працюючи з 2000 по 2012 рік завідуючою, завжди йшла на компроміс із колективом. Переконана: думка більшості є вірною. Саме так проходили всі 5-хвилинки: кожен міг висловитися, і саме так вироблялася стратегія роботи жіночої консультації в цілому.
Принципова та вимоглива до себе, до пацієнток - чуйна, уважна, тактовна та доброзичлива. Невпевнених у собі підтримає й розрадить, недисциплінованим – пояснить, для чого потрібно в точності виконувати призначення лікаря.
«Кожна жінка – індивідуальна. Тому й кожна вагітність – унікальна по-своєму, - ділиться думками Тетяна Леонтіївна. - Хоч народження дитини – процес природний, але у кожної жінки - особливий. В однієї – захворювання серцево-судинної системи, іншої – нирок... Одна спокійна, інша – знервована, бо не знає, як вона виносить, народить цю дитину. Когось просто потрібно заспокоїти, інших - трошки й дисциплінувати. Мені зовсім не складно працювати, хоч і по характеру, й емоційному стану вагітні бувають абсолютно різними та непередбачуваними. Головне – знайти до кожної свій підхід. Завжди, коли я бачу народження дитини, в мене завжди з’являються сльози радості на очах – і за цю жінку, і за дитину, яка з’явилася на цей світ».
Та головне натхнення у роботі – знання. Тож самовдосконалення – її життєвий принцип. Тетяна Леонтіївна не лише цікавиться новітніми методами обстеження та лікування жінок, а й втілює їх на практиці. Саме тому їй вдається зберегти вагітність не одній жінці, якими б не були непередбачуваними патології. Там, де інші фахівці можуть рекомендувати аборт, вона до останнього бореться за життя ненародженої дитини.
«Досі пам’ятаю жінку, - розповідає Тетяна Леонтіївна, - з важкою формою цукрового діабету, практично напівсліпу. Протипоказань для вагітності та народження дитини було чимало, але вона все-таки сміливо вирішила народжувати. Її підтримала я, її мама. І, коли нині на вулицях міста зустрічаю цих бабусю з хлопчиком, душа радіє: гарненький, здоровий, чудовий... Я дуже рада, що це дитя народилося. Взагалі, є багато випадків, коли патології є неочікуваними. І коли потім ця жіночка приходить до мене з дитям, це – найбільше щастя».
Дуже любить вивчати історію, побут, культуру та звичаї, самобутність як різних куточків України, так і інших держав. А тому, коли є можливість, подорожує. Ще студенткою під час зимових і літніх канікул об’їздила майже весь колишній СРСР: Ленінград і Москва, Тбілісі, Баку, Єреван, Кишинів, Одеса та Крим, Закарпаття… До речі й нині любить приїздити в Крим та на Закарпаття.
Має двох дочок, корінних вишнівчанок. Старша, Світлана, пішла батьківською стежкою і теж обрала медицину - після закінчення Київського медичного університету та клінічної ординатури продовжує навчатися в аспірантурі. Друга донька Женя вирішила бути економістом і закінчила Університет залізничного транспорту та магістратуру по спеціальності «облік та аудит».
«Коли була молодша, дуже любила шити і в'язати, - замріяно продовжує Тетяна Леонтіївна. - Але так як у мене двійко маленьких онучат, тепер найбільше у житті люблю бавитися з онуками, гуляти з ними. Ще обожнюю працювати на городі, вирощувати квіти. Картопля щоб у мене була рівнесенькими рядочками, помідорчики - підв’язані і щоб стояли струнко, мов солдатики. Люблю, щоб скрізь був лад, і на городі – передусім».
Щаслива бабуся, кохана чоловіком дружина, з яким у шлюбі вже 35 років, єдине чого сердечно бажає всім представницям слабкої статі - справжнього жіночого щастя: «А це – і благополуччя в сім’ї, і здоров’я всіх членів родини. А ще – запрошую до себе. Адже я переконана: якщо стоїть вибір, народжувати чи ні, то краще – народжувати. І завжди, коли мені жінка оголошує своє рішення перервати вагітність, я запитую: чому? Кожна з нас, жінок, - гарна, розумна – ну подаруйте світові ще одного українця – такого гарного та розумного, як ви!».

Наталка КУЦАК,
фото автора


Назад