08.11.2013
ДОВГІ ДОРОГИ ЛИСТОНОШІ
ДОВГІ ДОРОГИ ЛИСТОНОШІ Чи то сонце пече нестерпно, чи дощ лупить немилосердно, а  Валентина Сніцаренко – тендітна, завжди усміхнена  жінка  - у дорозі. Велика важкелецька сумка на рулі велосипеда  часто стукає по колінах та постійно норовить викрутити руля, але її це не зупиняє. Щиро посміхаючись, вона вітається з перехожими та  вузькими вуличками села, несе людям новини, поради, звістки від рідних і далеких людей.  Вона – листоноша і  вона не жаліється на свої нелегкі дороги, а навпаки – пишається ними, бо  до людей іде і вони її чекають.
Здавалось б, що нічого немає особливого в тому, щоб опустити в поштову скриньку конверт чи доставити пенсію? Проте для Валентини – це особлива праця. Адже тривалі розмови про наболіле з односельцями, до яких вона приходить, стають скоріше нормою, ніж виключенням.   Для них вона – друг, з яким можна, нехай лише хвилиночку, але щодня перекинутися словом.
  Валентина Сніцаренко корінна жителька села.  Вона тут народилася, закінчила школу, влаштувала свою долю, вийшовши заміж за хлопця з сусідньої Софіївської Борщагівки. Разом з чоловіком вони дали життя двом синам, виховали їх та вивели в люди.  Це добра господиня та гарна мати. Вже багато років поспіль Валентина  є старостою Храму  Симеона Стовпника.  Односельчани дивуються як вона встигає  і вдома дати  лад, і в храмі,  і  кореспонденцію рознести вчасно.
«Валентина – людина відповідальна, пунктуальна та добра» – саме так про неї говорять  в селі.  Навіть взимку,  коли кучугури снігу височіють в рівні з тинами,  вона все одно пробереться   по заметах навіть до самої далекої хати, де на неї чекають, як на вісника.  За довгих вісім років звикли до неї люди і поважають її.  
В дитинстві мале дівча зовсім не мріяло стати листоношею. А коли виросла тривалий час працювала  на заводі. З розпадом старої держави вона залишилася без роботи.  Згодом її запросили  працювати на пошту . Не одразу погодилася, а потім вирішила спробувати.  Спочатку було важко. Та завдяки своїй наполегливості Валентина швидко оволоділа усіма тонкощами роботи.  Нині її сумка переповнена  газетами та журналами, бо вона завжди виконує всі плани з передплати .   Кожен ранок листоноші починається з очікування пошти, а потім ретельного  та уважного сортування періодичних видань.  Цей час вони з колегами проводять у дуже гарній атмосфері.
– Колектив  у нас дуже дружний та веселий,– розповідає Валентина, – тому кожного ранку ми і посміємося, і порозмовляємо, а з хорошими людьми  працювати  дуже легко. Трудяться в нас переважно жінки і очолює колектив також жінка –  Тетяна Олександрівна Шпак, яка завжди з розумінням до нас  ставиться.  
Листоноша навіть дивується запитанню, чи не поменшало останнім часом роботи.
– Ні, просто змінилися зміст сумки. Раніше мешканці більше отримували листів від рідних, а зараз від банків та мобільних операторів. Та й посилки більш не від родичів , а від інтернет-магазинів. Хоч варто сказати, що навіть тоді, коли   практично у кожному дворі є мобільний телефон,  власноруч підписані вітальні листівки також часто кидаю до поштових скриньок – вони не відживають.
Наше  сьогодення  – це час високих технологій та масштабної комп’ютеризації. Уявити життя мешканця села без такої професії як листоноша? Навряд чи. Адже без людини, яка доставляє нам кореспонденцію від ділових партнерів, родичів та рідних, повідомлення на одержання грошових переказів, посилок, листів та бандеролей, грошову допомогу, значно ускладнилося б наше життя в суспільстві. Зростання потреб населення ставлять перед поштовиками нові вимоги. Якою ж повинна бути листоноша сьогодення?
– Я певна, що спеціальна освіта для професії листоноші  – це не головне, – говорить Валентина , – було б лише бажання та вміння любити і поважати людей.
З цими словами важко не погодитися. Адже далеко не останню роль в цій професії відіграють особисті характерні риси людей даної професії – уміння спілкуватися  з односельцями, доброзичливість та чуйне ставлення до громадян. Без цього неможливо стати професійним листоношею.  
Ольга ЗАЇКА

Назад