13.09.2013
24 роки минуло з тих пір, як відгриміли останні постріли Афганської війни, але материнські серця дітей, які з тієї війни не повернулися, ще досі не перестали щеміти…
24 роки минуло з тих пір, як відгриміли останні постріли Афганської війни, але материнські серця дітей, які з тієї війни не повернулися, ще досі не перестали щеміти… 10 років безглуздої війни в Афганістані залишили на цвинтарях України 13300 молодих українських хлопців. Немало й зникло їх безвісти. Серед них – і снайпер 3-го полку 5-ої гвардійської мотострілецької дивізії Олег Михайлюк, мешканець Мироцького, котрий 11 вересня 1984 року не повернувся з чергового завдання…
І саме цього дня, але вже 29 років потому, за ініціативи Києво-Святошинської районної організації Української спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) і за сприяння райдержадміністрації та сільради, на території Мироцької школи зібрались родинно на мітингу-реквіємі школярі та громада на чолі з сільським головою Ольгою Джус, батько Олега Іван Павлович, сестра Ольга зі своєю сім’єю, тітка Ольга Олександрівна, ветерани тієї війни, щоб вшанувати пам'ять загиблих і зниклих безвісти воїнів-інтернаціоналістів та урочисто відкрити меморіальну дошку Пам’яті своєму земляку та бойовому побратиму.
На заході також були присутні: начальник відділу культури, національностей та релігій РДА Дмитро Гончаренко, депутат райради Олександр Джус, голова районної ради ветеранів Великої Вітчизняної війни та ЗС Анатолій Пастовенський, райвійськкомісар Павло Крайнік, митрофорний протоірей Микола Волосянський, настоятель храму Ікони Казанської Божої Матері отець Василь та ін.
Присутні директор Мироцької школи Петро Євтушенко, однокласниця Олега Людмила Кравченко, рідна тітка Ольга Рубченко, сільський голова Ольга Джус згадували: хоч і коротким, але насиченим було життя Олега. Народившись січневим ранком 1966 року в робітничій сім'ї, виховуючись серед добрих людей у справжній родині, хлопець ріс активним, працелюбним, наполегливим - його поважали однокласники, обожнювали вчителі.
До душі найбільше припали астрономія й трудове навчання. Ще дошкільником Олег швидко знаходив на нічному небосхилі ту чи іншу зірку, міг годинами розповідати про облаштування Всесвіту, чорні діри, комети… Навіть самотужки змайстрував вдома телескоп, відповідні розрахунки та креслення якого вичитав у одному з наукових журналів.
Та все ж вступати на навчання до вузу не поспішав – для нього передусім була служба в лавах Радянської армії. На діючу строкову службу Олег був призваний райвійськкоматом 16 квітня 1884 року…
Чимало теплих слів пролунало цього дня. Слів, від яких щеміло серце, а в очах бриніли сльози… Бо не можна виправдати ту безглузду, нікому не потрібну війну, що забрала у батьків найрозумніших, найміцніших, найкращих представників молодого покоління України тих років. Як і не можна забути про те, що, як би там не було, але ці хлопці з честю виконали покладений на них керівництвом колишнього Радянського Союзу військовий обов’язок…
Тож відкриття цієї меморіальної дошки стало й вшануванням світлої їх пам’яті, панахиду по душах загиблих яких відправили представники духовенства.
Глибокі співчуття від імені голови РДА Володимира Пака та голови районної організації Партії регіонів Миколи Шкаврона родичам загиблого, його друзям і односельчанам передав Дмитро Гончаренко. А від себе додав, звертаючись до школярів: «Ви, як представники майбутнього нашої України, не даремно присутні на цьому заході. З гідністю прожити своє життя, пронести в своїх серцях пам'ять про подвиг полеглих у Афганістані та передати її нащадкам – ваш святий обов’язок».
А ще Дмитро Володимирович за активну громадську діяльність, значний особистий внесок у розвиток ветеранського руху, патріотичне виховання молоді та з нагоди 65-річчя вручив голові Києво-Святошинської організацієї Української спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) Ларисі Козленко подяку голови РДА. При цьому зазначив, що завдяки цілеспрямованості, наполегливості, життєлюбству, хорошим організаторським здібностям Лариси Леонтіївни районній організації воїнів-афганців вдалося зробити чимало добрих справ. І саме завдяки їй, у першу чергу, відбулася ця урочиста подія.
Слова співчуття та глибокої шани родині загиблого воїна-афганця від імені голови Київоблради передав і депутат райради Олександр Джус. А від себе закликав присутніх пам’ятати про подвиги тих, хто загинув на цій чужій Україні війні.
За проханням голови Вишнівської міської організації Української спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) Олександра Бондаренка, пам'ять про полеглих у горах Афгану вшанували хвилиною мовчання. Стоячи… А потім, за святою традицією членів організації воїнів-афганців, відбулося покладання квітів до Братської могили воїнам Великої вітчизняної війни.
«Немає жодної сімї, - наголосила під час виступу Лариса Козленко, - яка б пережила де - одну, а де й три війни. Біль втрати залишається на все життя – сильна та невгамовна. Час не гоїть рани – просто ми звикаємо потроху жити з цим болем».
За підтримку діяльності організації і, зокрема, у цій справі, Лариса Леонтіївна щиро дякувала та бажала миру й здоровя, достатку та довгих радісних днів і членам своєї організації, і голові РДА Володимиру Паку, і голові районної організації Партії регіонів Миколі Шкаврону, заступнику голови райради Віктору Костині, рай воєнкому Павлу Крайніку, сільському голові Ользі Джус та представникам духовенства.
Для кожного вона знайшла свої, теплі та щирі слова. А для Пала Крайніка, зважаючи на цю урочисто-печальну мить, - особливі: «У Вас - щире серце. Й воно щоразу болить і переймається, переживає за кожну таку втрату. Знаю, що це викликає й відчуття провини, хоча Ви просто виконуєте покладений на Вас обов’язок – призивати хлопців на військову службу. Тому від усього серця бажаю Вам сьогодні, аби спокійно могли дивитися в очі батькам, повідомляючи їм лише добрі вісті…»
А потім передала для бібліотечного фонду школи книги афганця Курбан-Галієва, до яких увійшли коротенькі життєві історії про Афганістан.
На завершення заходу відбувся невеликий концерт групи «Перевал» і поминальний обід.



Назад