19.08.2013
Анастасія Калинова: дівчинка, яка співає… душею
Анастасія Калинова: дівчинка, яка співає… душею Ім'я цієї співачки, незважаючи 12-літній вік, є досить відомим не лише в Україні, але й далеко за її межами. Її голосом зачаровувалися в Греції та Болгарії, Білорусі… Любов до української пісні, поєднана з наполегливою працею, принесли їй 41 нагороду на престижних фестивалях і конкурсах.

Знайомтесь: петрушаночка Анастасія Мунтяну (сценічний псевдонім – Анастасія Калинова), яка, на думку заслуженого діяча мистецтв України, народного артиста та маестро української естради Олександра Злотника, вже сміливо може претендувати на звання народної артистки України – настільки професійно та душевно вона виконує свої пісні.
А співати почала доволі рано. Як згадує її бабуся Любов Никодюк, десь із трьох років: «Вона дуже любила копіювати Софію Ротару. Не було, мабуть, жодної її пісні, яку б Настуня не знала і не співала. Часто сідала з дідом чи зі мною у дворі й наспівувала».

Спадкоємність поколінь
Саме від дідуся та бабусі й перейняла цю жагучу любов до пісні. І в першу чергу – від бабусі Любові Павлівни, котра ще замолоду є активною учасницею народного аматорського хору «Петрушаночка».
«Співати я почала ще з 1976 року, - згадує Любов Никодюк, - коли в нашому селі було створено колектив «Петрушаночка», першим керівником якого був Анатолій Коломієць. За 15 років своєї діяльності він душу вклав у те, аби відродити традиції українського співу в нашому селі. Саме за його керівництва у Петрушках згадали й про вечорниці, обжинки та інші свята, які в українців ніколи не обходилися без пісні».
Та активно розвиватись творчо «Петрушаночка» почала, коли керівником прийшов тоді ще доволі молодий Тарас Лучанко. За три роки ансамбль збагатився репертуаром, і головне – навчилися співати акапельно. І перший виїзд «в люди» відбувся завдяки Тарасові Мирославовичу: дебют на телеконкурсі «Фольк-musik» 2009 року приніс першу перемогу.
Та вже через три роки керівник у ансамблю змінився – ним стала Ірина Сівакова, яка продовжила знайомити Україну та світ із хором «Петрушаночка»: участь у Всеукраїнському фестивалі «Червона калина» (Рівне, Алушта – 2013 рік – ІІІ місце), у фестивалі «Золоті ключі» (Ворзель, диплом учасників) у 2012 році, щорічна участь у фестивалі козацької слави «Кінологос» (Одеса, 2009 рік – диплом, 2010 рік – ІІІ місце, 2012 рік – ІІ місце).
«Настуня не пропустила жодної репетиції хору, - згадує Любов Павлівна. – І на фестивалі також їздила разом зі мною. Думаю, це зіграло вирішальну роль у її прагненні саме співати. Щоразу, зустрічаючись із громадою, я не втомлююсь наголошувати батькам: всі діти - талановиті. Просто їхні таланти потрібно розвивати. Як це зробила моя дочка – пожертвувала власною кар’єрою заради всебічного розвитку нашої Насті. Саме тому перше, що доводжу до логічного завершення – не побудову нового дитсадочка, не школи, а саме сільського клубу, де потім дітки зможуть займатися в найрізноманітніших гуртках, розвиватися духовно й самовдосконалюватися».

В талант дитини потрібно вірити всім серцем
«Коли Настя почала співати маленькою, - розповідає мама Юлія Вікторівна, - ми спочатку подумали що це просто дитяча потіха – поспіває, та й забуде. Тим більше, що вона вже четвертий рік поспіль займалася танцями і їй це дуже подобалося. Аж поки в 6 років Настуня твердо не сказала нам: «Я хочу співати». Так, то й так. І з 5,5 років ми повезли її на прослуховування до дитячої студії «Співайко» Тараса та Наталії Лучанко. А там нам сказали: «З вашої дівчинки буде толк». І настільки серйозно почали з нею займатися, що на нашу Настю просто посипалися нагороди за участь у різноманітних конкурсах».
Вокальні досягнення Насті й справді вражають: 2009 рік – І-місце у Київському дитячому фестивалі «Світ талантів» і VI Міжнародному Балканському фестивалі пісні у Греції, 2010 рік - І місце у Міжнародному дитячому фестивалі мистецтв «Тріксі» (Болгарія), диплом Лауреата Міжнародного фестивалю мистецтв «Слов'янський Базар» (Білорусь), 2011 рік - Гран-Прі ХІІІ Всеукраїнського конкурсу для дітей та молоді «Зоряні мости», Гран-Прі дитячої телевізійної програми «Крок до зірок», фіналістка Національного відбору конкурсу дитячої пісні «Євробачення-2011», 2013 рік – також фіналістка Національного відбору конкурсу дитячої пісні «Євробачення».
Але скрізь, де б не виступала Настя, вона співає лише українських пісень. І навіть псевдонім її – «Калинова» - обрано не випадково: друга пісня у її виконанні так і називалася - «Калинова душа». Бо все її єство пронизане саме українською піснею, традиціями рідного народу…

«Талановита людина талановита в усьому»
Ці слова класика – саме про Настю. Адже талановита вона і в написанні віршів - у 2011 році вийшла збірка поезій Насті, яка була відзначена другим місцем Всеукраїнського конкурсу «Українська мова - мова єднання», що проводить Одеська організація Національної спілки журналістів України. У короткі хвилини відпочинку вона пробує себе і в малюванні. Її малюнки не раз відзначалися різними нагородами на районних і Всеукраїнських конкурсах.
Та головне, що визначає її – любов до людей, тварин. Найвищою цінністю в характері інших вважає доброту, при цьому ніколи не пробачить зради, якою б та не була і з яких причин. При цьому дуже скромна – розповідає про себе з готовністю, але лише по суті.
Як розповіла Юлія Вікторівна, коли взимку вихованці студії давали благодійні концерти для хворих діток в «Охматдиті», то не було жодного, кого б не розчулила пісня: плакали і слухачі, і виконавці. Після завершення концерту, їдучи додому, Настя зауважила: «Мамо, я буду співати, заробляти кошти й безоплатно лікувати людей…». «Не раз переконувалася – бо я багато їжджу зі своєю дитиною, - продовжує Юлія, - часто буваю на її концертах: не кожна дитина благодійність сприймає як належне. У її серці дуже багато добра та тепла, яке вона віддає людям: похилого віку та малим, і я тільки за те, щоб у її житті були такі благодійні концерти».
«Звісно, - продовжує Юлія Мунтяну, - кожна мама скаже про свою дитину лише найкращі слова, бо для неї її дитя – найкраще у всьому світі. Але мені в Настуні найбільше подобається те, що її головна ціль – не перемога, а участь. Поразка – як стимул до подальшої роботи над собою, який лише додає азарту. Вона просто хоче співати. І їй це вдається завдяки керівникам – Тарасові та Наталії Лучанко».

Долі, сплетені в одну
Так долею склалося, що Тарас і Наталія Лучанко і досі відіграє головну роль у співочому житті цієї сімї: спочатку він був керівником хору «Петрушаночка», де й донині співає Любов Никодюк, нині – керівник дитячої студії «Співайко» і вже опікується Настею.
Разом із дружиною вони написали для дівчинки 11 авторських пісень, які користуються популярністю не лише у Петрушках чи й на Україні, а й за кордоном: Наталія пише слова, а Тарас – до них музику. Її пісня «Мама» узагалі не залишає байдужими ні підлітків, ні сивочолих жінок…
«Я дуже рада, що в неї такі керівники, – продовжує Юлія Вікторівна, - вони дуже люблять діток і кожну сприймають як індивідуальність: не просто навчають правильно співати, а й відчувати пісню душею.
Цього року в її репертуарі завилося дві нові пісні: «Мама» й хіт «It's My Life» групи «Bon Jovi». Кожен, хто чув їх у її виконанні, не лишився байдужим. А Олександр Злотник, почувши, як Настя їх співає, сказав, що вона настільки сильно їх виконує, що їй уже можна йти на рівень народної артистки. Мені це чути було дуже приємно, бо Настя дійсно співає душею. Вона виконує пісні по-дорослому».
Не встигши зійти зі сцени під час цьогорічного виступу на дитячому «Євробаченні», Настя сказала мамі: «Наступного року ми приїдемо сюди знов». У вересні всією сімєю готуються до участі в дитячому «Голосі країни», в листопаді – до фестивалю української пісні в Берліні… Її вже запрошено відкривати концерт в Українському домі, що відбудеться на Покрову, а в телепередачі «Голос країни» Настя – бажана учасниця: її піснями й талантом захоплюється сам Михайло Поплавський.
Хочеться вірити і надіятися, що талант Насті буде і в подальшому розвиватися на радість її близьким і друзям, а також на благо нашої держави - України. і їй це вдастся, адже найвірніші та найнадійніші друзі – тато, мама, бабуся й дідусь – завжди підтримають і розрадять.
«Ми всіма силами стараємося її підтримати, - додає Любов Никодюк. - Іноді буває важко: пісні дуже дорогі, аранжування… Але, як казав наш дідусь – він у нас чорнобилець І категорії, інвалід ІІ групи - скільки я житиму, я тобі допомагатиму. І ми всі – також. Гасити в ній цього не можна – як життя далі складеться, ніхто ж не знає. Але хоче вона співати – хай. Вона просто живе цим, хоча спочатку вона розповідала, що буде ветлікарем, тепер – що лікуватиме дітей. Але співає завжди: і на відпочинку, і з дідусем чи зі мною та мамою… У нашій сімї жодна справа не спориться без пісні…».




Назад