05.08.2013
Поет, чия душа завжди юна
Поет, чия душа завжди юна Його вірші дуже люблять читати як маленькі дітки, так і сивочолі. До його творів часто звертаються вчителі під час проведення уроків літератури рідного краю. І це не дивно – адже як його поезія, так і проза пронизані міцною, п’янкою любов’ю до рідної держави, своєї малої батьківщини та кожного українця. Трохи іронічні, десь – жартівливі, навіть іронічні, подекуди – сповнені й глибокого болю, що лине від самого серця, часто – автобіографічні твори нікого не залишають абсолютно байдужим.

І це не дивно, адже це – твори вишнівського поета Валентина Лямічева. Хоча, мабуть, не зовсім чесно буде назвати його лише вишнівським поетом, адже його серцю однаково дорогі та близькі і Вишневе, і Боярка, і село Митниця Васильківського району, де він народився та виріс.
Він і сам не знає, чого в його житті було більше: радості чи болю. Хоча, мабуть, як і в кожної людини – потроху всього.
Його батько, отримавши 8 поранень і потрапивши до фашистського полону у 1941 році, двічі тікав із концтабору. Після другої успішної спроби, вилікувавшись, знову пішов добровольцем на фронт. А у 1943 році поліг, визволяючи від ворога Білу Церкву.
Мати, залишившись із двома дітьми на руках і без даху над головою (в оселю якось влучила бомба й від хати залишилася вирва), поневірялася по чужих кутках, тому про сирітську долю знає не з чужих слів. Може, саме через це ще у шкільні роки в нього так яскраво проявився дар до поетичного слова? Тоді свої перші поетичні спроби він вкладав у оформлення шкільних стіннівок і старанно занотовував в учнівський зшиток.
Саме ця нелегка доля змусила 16-літнього хлопця піти працювати, щоб заробити на кусень хліба та таку-сяку одіж. Потім було навчання у ремісничому училищі, а вже з 19-ти років для Валентина розпочалася служба в лавах радянської армії. Жага до знань під час служби привела його до військового училища, яке він закінчив достроково за спеціальністю «технік-механік гвинтокрилів МІ-4».
Виконуючи завдання, потрапив у аварію, у якій, на диво, вцілів, але був покалічений. Йому, інвалідові армії ІІ групи, призначили таку мізерну пенсію, що Валентин від неї відмовився й пішов працювати на виробництво, якому віддав 43 роки свого життя. Зокрема, 37 із них – Жулянському машинобудівному заводу у Вишневому. Був і художником-оформлювачем, і робітником, і провідним інженером.
Працюючи на виробництві, використовував талант при підготовці тематичних стендів, плакатів, «агіток». Поезії накопичувалися в домашньому архіві. Доки друзі не наполягли на тому, що їх варто друкувати. Тоді вірші й «пішли поміж люди» - у заводській багатотиражці «Артемівець», районній газеті.
І лише 2007 року світ побачила перша збірочка його поезій «Вибране», куди ввійшло понад сотня віршів. Дитячі, ліричні, глибоко патріотичні вірші, присвячені своїй Вкраїні, її історії та сьогоденню.
До 21-ої річниці з дня трагедії на Чорнобильській АЕС вийшла ще одна збірочка – «Чорнобиль», куди ввійшла однойменна поема та ще декілька поезій. В основу самої поеми автор поклав спогади ліквідатора наслідків аварії на ЧАЕС Миколи Корнієнка.
А потім були «Валько», «Переклик душ», «Палітра життя», «Моє місто Вишневе», «Зоологічна абетка» та ін. Загалом, за сім років за благодійні кошти ним було видано дев’ять книг.
Нині Валентин Валентинович на пенсії, але невгамовний, як у юності. Правду кажуть: насправді молодий той, у кого душа молода. Його радо на свята вітають школярі. Він бажаний гість на загальноміських святах. Як друга, його зустрічають і ветерани, і воїни-інтернаціоналісти, і чорнобильці-ліквідатори.
Хоч він і на пенсії, та його життя менш діяльним не стало. Бере активну участь у роботі різних громадських організацій (ВУТ «Просвіта» ім. Т. Г. Шевченка, Міжнародній Академії Козацтва, Києво-Святошинському районному мистецькому об’єднанні «Світлиця» тощо).
А 3 серпня поетові виповнилося не багато, не мало – цілих 70 літ. Тож побажаймо йому ще стільки ж сил, енергії, наснаги та сил для написання нових творів, які радуватимуть свого читача!



Назад