10.06.2013
Анастасія Іллюша: «Я вдячна долі за отриманий шанс»
Анастасія Іллюша: «Я вдячна долі за отриманий шанс» Не багато знайдеться людей на цьому світі, котрі від народження мають Талант. Дар, який у руках умілого майстра засяє мільйонами відшліфованих унікальних граней.

Саме такий талант по праву від Бога має 14-літня співачка, котра на всіх можливих пісенних конкурсах і фестивалях представляє наш Києво-Святошинський район. Знайомтесь: Анастасія Іллюша. Широкий діапазон, глибина, сила її голосу не може не зачарувати. Як і те, наскільки вільно, невимушено дівчина почувається на сцені – переповнена емоціями, взагалі не хвилюється. Та найбільше дивує, що Анастасія за плечима має лише освіту в музичній школі по класу «фортепіано».
Її вокально-музичне життя можна назвати збігом приємних випадковостей. Сама киянка, на сцену районного будинку культури потрапила цілком випадково, завдяки рідному дядьку Роману Іллюші - гончарю, котрий мешкає у Крюківщині та викладає майстер-класи. Як розповіла сама Анастасія, все було просто: її прослухали, а так як виступ сподобався, запропонували взяти участь у різдвяному концерті, де вона виконувала пісню Руслани «Коломийка» та групи «ТІК» «Ще так далеко до зими». І з того часу підкорила не одне серце.
Хоча загалом на сцені Анастасія – з трьох рочків як учасниця народного дитячого фольклорного київського гурту «Дай Боже».
Чотири роки виступів – і перерва. Тоді першокласниця всі свої зусилля спрямувала на освоєння шкільної премудрості. Виступи свої поновила вже сольно у 5-му класі. Ця подія запам’яталася їй, мабуть, на все життя:
«Це було на новорічному ранку, - розповідає дівчина. - Пам’ятаю, дуже сильно хвилювалася, аж колінця тремтіли, голос дрижав неймовірно… А ті емоції та відчуття, що тоді пережила – зі мною і донині в пам’яті, мов живі. Всім тоді дуже сподобалося, хоча я страшно хвилювалася».
Вільне володіння сценою юна співачка пояснює досить просто: не минули роки гуртових виступів. До того ж, для неї пісня – не просто концертний номер. Це – стиль життя: «Я почуваюся щиро, відкрито, розкуто, бо намагаюсь донести до кожного, хто мене почує, ті ж відчуття, які дана пісня викликає особисто в мене. Щоб й інші пропустили кожне слово пісні, кожну ноту через душу. Узагалі, пісня, музика – це стиль мого життя. От просто тягне на сцену, й усе. А без виступів я просто себе не уявляю. Останні два – три роки взагалі не можу жити без сцени».
Поки що її головне заняття – спів. Вокалом почала займатися не так і давно – лише третій місяць. До-речі, це – другий приємний збіг: одного разу сусідка по площадці на поверсі – народна артистка України Анжеліка Андрієвська почула, як наспівує Анастасія. Відтоді саме вона – незмінна наставниця дівчини.
Та музика – це ще не вся пристрасть. Гітара – це для душі. Й власні вірші – лише про наболіле, про дуже особисте, що не розповіси будь-кому. Тому над тим, щоб винести власні твори на широкий загал, іще не замислювалася.
Пісень у репертуарі досить багато, і в основному – лише українські. А от слухає, як це не дивно звучить для такої красивої, тендітної та сором’язливої дівчини, переважно «важкий рок»: «Rammstein», «Linkin Park» та «Stayl».
Її малюнки є в будинку культури на виставці, хоча малює їх лише для себе і також – як лежить на душі, професійно ніде не вчилася. Бере участь у різноманітних олімпіадах. Та найбільше у житті любить свою дружню сім’ю. А ще – тварин: «Якби в мене була купа грошей, я б створила притулок для безхатченків – я їх просто обожнюю. У мене попід будинком завжди збирається чимало собак, котів. Я завжди їм щось винесу смачненьке попоїсти. Ще дуже люблю подорожувати, проводити час у великій компанії друзів.
У 8 років побувала в Туреччині, коли певний час виступала із дитячим хором «Веснянка», їздила на гастролі до Франції, проїздом була в Польщі, Німеччині, Італії.
На жаль, побувати вдалося не скрізь – єдине місце, де під час гастрольного туру вдалося погуляти, це Париж. 10 днів виступів були дуже напруженими – о 7 ранку – підйом, репетиції, потім – концерт і знову репетиції…
Загалом, рада, що отримала від долі такий шанс і подарунок – перемогла на районному конкурсі-огляді «Стожари» й отримала путівку для вступу до Київського обласного коледжу при Національному університеті культури та мистецтв.
А ще рада тому, що мої земляки – адже києво-святошинська земля також моя мала батьківщина – мене полюбили. І я їх навзаєм обожнюю теж».

Наталка КУЦАК,
Фото з архіву Анастасії ІЛЛЮШІ

Назад