14.05.2013
Головне – забажати, і мрія здійсниться
Головне – забажати, і мрія здійсниться А ще, коли чогось дуже-дуже прагнеш досягти у власному житті та прикладеш до цього всі зусилля, результат не забариться. І для цього не обов’язково чекати «манни небесної» - не даремно ж кажуть, що все – в наших руках…

Саме так і сталося у житті молодого 22-річного професійного фотографа з Вишневого Максима Артемчука, який на 9 Травня біля міського РАЦСу презентував власний перший самостійний проект – фотопортрети ветеранів і учасників бойових дій партизана Сергія Барнасюка, медпрацівника Олексія Багряшова, піхотинця Антона Назаренка, льотчика Василя Тітова, кулеметника Максима Юрченка, зенітниці Ніни Трохимець.
«Я дуже давно мріяв зробити незвичайний авторський фотопроект, - розповідає Максим, - а в переддень Дня Перемоги спало на думку присвятити його саме 9 Травня. Адже ветеранів залишилося вже не так і багато, та й не все і не про всіх ми знаємо. Тому вирішив не втрачати такої унікальної можливості – зберегти їхні образи для майбутніх поколінь, рідних і близьких їм людей. Знайшов однодумців, які підтримали мене у моїх починаннях – і буквально за два тижні цей проект побачив світ. До речі, я дуже вдячний їм – своїй подрузі Оксані Кабанцовій, Андрію Кошевому, а також журналістці Ксенії Заваліній – за підтримку».
Сам – вишнівчанин, випускник Вишнівської ЗОШ № 4, має 22 роки, Максим вважає себе вільним фотографом. Дуже любить створювати різножанрові композиції. На жаль, поки що єдиними його глядачами є лише близькі, друзі та рідні, адже організація серйозніших персональних фотовиставок потребує чималих коштів.
Фотографією займається п’ять років. Відвідував майстер-класи відомого українського фотографа Олександра Маслова, який нині мешкає у Нью-Йорку. Саме під його впливом і народилися ці образи.
Як виявилося на практиці, такий проект зробити виявилося не так-то й складно: потрібно було вкласти лише 300 грн., що Максим і зробив – адже коштів, на жаль, хоч і не таких великих, ніхто не зміг дати, куди б він не звертався.
Найважче, що було – застати ветеранів удома та потрапити до них безпосередньо: «Бувало, годинами висиджували у дворі, допоки потрапимо до під’їзду, а потім чимало часу мусили витрачати, щоб додзвонитися – вік у них уже не той… Якби не це, можливо б, за фотографувати встигли й більше».
Подальша доля робіт – подарувати їх на згадку близьким ветеранів. А Вишнівський міський історичний музей для власної експозиції отримає додаткові фото.
Ідей у хлопця ще дуже багато. Одна з них – показати громадськості, як насправді живуть діти в інтернатах України: «Якби мій наступний проект підтримали б, його можна було презентувати вже до Дня захисту дітей. Тим більше, що питання це досить актуальне для нашої держави: кожна дитина повинна мати власну сім’ю. І я вважаю, що це – правильний підхід. Адже діти не народжуються «в капусті» - вони мають біологічних батьків, але чомусь трапляється так, що зростають часто без них…»
А ще наступного року йому б дуже хотілося сфотографувати життя ветеранів за кордоном – при чому, різних країн світу і в різних ситуаціях. Але чи вдасться йому колись це зробити – питання часу. І, звісно, фінансових можливостей.

Наталка КУЦАК,
фото автора
та Максима Артемчука

Назад