17.02.2013
ГОДИНА ПАМ'ЯТІ "ВІЙНА І ДІТИ"
ГОДИНА ПАМ'ЯТІ "ВІЙНА І ДІТИ" Відколи бобрицька громада дізналася, що в час війни у Бобриці загинув юний розвідник Петро Тимошенко, в селі у січні, в день його народження, почали проводити Години пам'яті.
Цього року вона пройшла в приміщенні школи. На стендах - портрет юного героя, світлини з домашнього архіву його родини. На столі - бібліотечна викладка літератури про події воєнної пори, підбірка матеріалів з періодичної преси, буклети СБУ.
Вчителька-пенсіонерка Л.А. Грекова зазначила, що 2013 - це рік 70-річчя визволення Києва і Бобриці від фашистських загарбників. Тому вже зараз слід розпочинати підготовку до відзначення цієї знаменної дати. Й повела мову про юних захисників Вітчизни. Крім давно знаних імен піонерів-героїв Валі Котика, Васі Коробка, Марата Казея, Шури Кобера, молодогвардійців, нині стали відомими нові імена. Серед них Олена Білевич із Чернігова, Ліля Гриненко з Вишгорода, Ліля Палій з Петрушок, Надя Маслова з Василькова, Тося Єленцова з Дарниці, п'ятнадцятеро підлітків Ворзеля: Віктор Нацевич, Ілля Єзерський, Василь Головашкін, Володимир Тєрехов, Валя Філіповська, Ніна Білостоцька та інші (про них можна прочитати в книзі Ю. Мельничука і О. Соколенка "Ворзельське підпілля"). Багато цікавого про юних патріотів можна дізнатися і з книги В. Дем'яненка "Сини полків" та двох збірок "Медаль за бій, Медаль за труд" (упорядник Володимир Караваєв).
З великою цікавістю присутні сприйняли звістку про те, що і в Бобриці були юні помічники військових частин та партизанських загонів. За доносом поліцаїв партизанський зв'язковий Павло Олексійович Ковальчук потрапив у гестапо в Білогородці і дивом не загинув, та не видав партизан. А Микола Іванович Ігнатенко разом з сином полку Юрою (його доля невідома) доповідав, що в Музичах зосереджено багато військової техніки і фашистів з мотоциклами.
З глибоким душевним болем розповіла вчителька і про героїчну загибель у Бобриці двох молоденьких розвідників Радянської армії, яких фашисти закидали гранатами в старому погребі, й висловила жаль, що досі не вдалося встановити їх імена.
Через те, що послані військові розвідники часто гинули за невідомих обставин і не повертались у військові частини, командування зверталось по допомогу до дітей, які ніби граючись або "розшукуючи" зниклу худобу чи рідних, приносили цінні відомості про фашистів. Так став розвідником і п'ятнадцятирічний Петро Тимошенко, але ніхто цього не знав протягом понад 60 років. А дізналися про це ось як.
Якось один старенький дідусь Улян Григорович Ярошенко незадовго до своєї смерті поділився з Людмилою Афанасіївною своїми спогадами про воєнне лихоліття.
У липні 1941 року, розповів він, бої точились на підступах до Музич, Луки, Білогородки. Коли фашисти захопили Бобрицю, то всіх жителів вигнали з села в Новосілки, Музичі, Бишів, Ясногородку, Неграші. Жили люди біженцями півтора місяці. А коли повернулися додому, то у вільхах знайшли тіло вбитого юнака. Хлопець був не місцевий, але як він тут опинився, як загинув - ніхто не знав. Дідусь висловив припущення, що з'явився юнак у селі неспроста. "Чий-то хлопець?" - запитала дідуся вчителька. "Не знаю. Може, прийшов…", - загадково відповів Улян Григорович і пильно подивився їй в очі, ніби довіряючи велику таємницю.
Тіло хлопця віддали землі поруч із солдатськими могилками. А коли споруджували братську могилу в центрі села, то звезли туди тіла всіх воїнів, які загинули на території Бобриці. Так поховали і цього юнака в числі семи невідомих. Свідків тих подій уже немає серед нас, розпитати подробиці немає в кого.
У 2006 році в Бобрицю приїхали дві немолоді жінки і почали розпитувати, чи не бачив хтось тут у час війни чужого хлопця, їхнього брата.
Сумніви вчительки розвіялись, коли згадала про ту дідусеву розповідь. Так, то був саме він, "агент Петров", посланий у розвідку командуванням Четвертого відділу НКВС, що знаходилось тоді в Білогородці.
Тепер його сестри Віра і Надія - бажані гості Бобриці, і на братській могилі завжди живі квіти. А про Петра Тимошенка стало відомо, що народився він у Гнатівці, навчався в ПТУ, був комсомольцем і добровільно вирішив допомогти Радянській армії бити ненависного ворога. У недавно відкритих архівах Служби безпеки України зберігається його заява і рапорт уповноваженого про переведення "агента Петрова" через лінію фронту у Бобрицю, в тил ворога, з розвідувальним завданням.
Директор школи Валентина Кушнір зауважила, що завдяки подвигу наших батьків та дідів, які захищали Вітчизну, ми маємо можливість навчатись, розвивати свої таланти, жити у вільній незалежній країні.
Всі учасники заходу поклали яскраво-червоні гвоздики на могилу воїнів-визволителів.
Вічна їм пам'ять!

Надія ГАРКУША,
бібліотекар Бобриці


Назад