08.02.2013
Моє завдання – діяти професійно
Моє завдання – діяти професійно Нещодавно в кар’єрі нашого земляка Рустама Худжамова, 30-річного голкіпера маріупольського «Іллічівця», володаря Кубку УЕФА 2009 року та Кубку України 2011 року, чемпіона України 2010 і 2011 років відбулася чергова знаменна подія у житті: у складі національної збірної України під керівництвом головного тренера Михайла Фоменка 6 лютого він зіграє у контрольному матчі проти Норвегії в Севільї.

Загалом, найбільше представництво в національній збірній мають «Динамо» та «Дніпро» - по сім гравців, шістьма футболістами представлений «Шахтар», два делеговані донецьким «Металургом» і маріупольським «Іллічівцем», один - мюнхенською Баварією. Тому присутність у ній саме нашого земляка – ще один привід для гордощів за нього.
Нагадаємо: перший виклик Рустам отримав ще у травні 2008 року на два товариські матчі зі збірними Нідерландів і Швеції, та на поле так і не вийшов. Справжній дебют відбувся 11 лютого 2009 року, коли національна збірна України перемогла у фінальному матчі команду Сербії під час Міжнародного турніру на Кіпрі з рахунком 1:0. А дебютант, який відіграв весь матч, зберіг свої ворота в недоторканності.
«Динамо», «Закарпаття», «Харків», «Шахтер», «Металург», «Іллічівець» - стежка до успіху завжди непроста. Наскільки – розповість сам Рустам Худжамов.

- Нині Ви демонструєте хорошу гру та міцно стоїте на воротах «Іллічівця» - на Вашу думку, це дасть закріпитися у складі національної команди?
- Ніколи не ставлю собі на меті опинитися на найвищому щаблі кар’єри. Футболісти - не боксери, які перед виходом на ринг кидають виклик супернику. Моє завдання - виходити на поле і професійно робити свою справу.
- Як вважаєте: дуже змінилася ситуація в команді з того часу, як Ви востаннє перебували в її складі?
- Як і два з половиною роки тому, атмосфера дружня. Просто зявилися нові гравці. Загалом, такий виклик - констатація мого рівня гри, тому, звісно, зрадів.
- А які враження у вас залишилися від першого виклику?
- Найприємніші. Колектив підібрався переважно молодий, ніхто не тиснув на нас авторитетом під час збору. Тому отримав велике задоволення і хороший стимул для самовдосконалення.
- Рустаме, на якому етапі життя прийшло усвідомлення того, що футбол – сенс Вашого життя?
- Десь років у 15. Тоді я був другим і, в основному, на заміні, без особливих перспектив зростання. А коли перейшов у команду на рік молодших гравців і отримав таки свій шанс, зрозумів: без футболу жити не зможу.
- Коли Ви грали в складі «Динамо», це саме були «зоряні» роки як команди, так і Шовковського. Як уявляли своє майбутнє?
- Підписаний в 17 років мною контракт закінчився через п’ять років. Було бажання все покинути, але коли під час розмови Ігор Суркіс запевнив, що ще матиму шанс себе проявити, продовжив його ще на п’ять років. От тільки шанс отримав неочікуваний: мене орендувало «Закарпаття».
- Чи складно було психологічно потім переходити в «Харків»?
- Ні. До цього в Ужгороді я пройшов «школу виживання», в «Харкові» ж грали мої друзі - Чеберячко, Оберемко. За таких умов переходити в іншу команду значно легше.
- Саме у «Харкові» ви отримали перший виклик у національну збірну. Як це було?
- Цю новину за два тури до кінця чемпіонату мені тоді повідомив тренер воротарів збірної Михайло Михайлов. Пам’ятаю, ледь слухавку не випустив. Було приємно. Думаю, якби тоді «Харків» вигравав, отримав би виклик раніше.
- В одному з інтерв’ю Ви наголосили на тому, що маєте «динамівське серце», в іншому – що давно мріяли грати у складі «Шахтаря»…
- За «Динамо» я вболівав іще з дитинства, потім закінчив футбольну школу клубу, тому природно, що марив цією командою. Але життя є життя: я не підійшов київській команді, і це цілком нормально - значить, потрібно показати свої здібності в іншому місці. Коли ж грав у складі «Шахтаря», то я не переходив безпосередньо з одного табору в інший - це було б ненормально.
- Наскільки в той час був привабливим цей перехід?
- Ще в «Харкові» я зрозумів дуже просту істину: нема різниці, в якій команді ти граєш - якщо ти робиш це добре, обов’язково станеш членом національної збірної. Загалом, мені приємно, що така серйозна команда, як «Шахтар», свого часу звернула на мене увагу. Це досить серйозний клуб, який ставив переді мною високі завдання. А це – ще один стимул до самовдосконалення. Для мене це було кроком уперед.
- Тоді що для Вас - ідеал хорошого воротаря?
- У кожного футболіста – свої завдання і різні відповіді. В ідеалі – той, хто грає в хорошій команді. Кар’єру не збудуєш на лавці запасних – так і футбольне життя повз пролетить…
- Які завдання ставите перед собою на найближчий матч?
- Звичайно, наша мета - перемога.

Наталка КУЦАК,
фото з архіву Рустама Худжамова

Назад