13.11.2012
Біда – не біда, якщо з нею боротися разом
Біда – не біда, якщо з нею боротися разом Яскравий тому приклад – історія трирічного Андрійка Білана з Неграшів, із яким 29 серпня цього року трапилася трагічна історія: наливши окріп у балію, що стояла на землі, батьки готувалися його скупати. Ненароком той перечепився і… впав у окріп. Із 63 % опіків шкіри дитина потрапила до опікового відділення Київської обласної лікарні. Відразу – на операційний стіл. За його життя лікарі почали боротьбу з перших хвилин…

Стан Андрійка лікарі відразу оцінили як украй тяжкий. Протягом перших двох годин терміново потрібно було привезти певні ліки, щоб урятувати дитину. Щодня ж потребувалося 1,5 тис. грн. Місяць хлопчик провів у реанімації, куди не пускали навіть маму. Та ж шукала допомоги. І знайшла.
«Ми робили все можливе і неможливе, - розповідає Катерина Снитюк, бабуся, - щоб урятувати нашого хлопчика. Через два тижні після трагедії звернулися в газету «Факти» - приїхали кореспонденти, написали статтю - і люди почали допомагати: телефонували, присилали кошти, навіть пенсіонери допомагали. А до цього зверталися, куди лишень могли. І переконалися: наш світ, як би складно в ньому не було жити, не без добрих людей.
Велике спасибі хочу сказати всім, хто відгукнувся на нашу біду. Наступного ж дня у сільському, єдиному на всі Неграші, магазинчику виставили картонну скриньку для збору коштів – так назбирали декілька тисяч. У моєму будинку (я – мешканка Києва) люди також збирали кошти. Була потрібна донорська кров: спочатку – будь-яка, потім – лише його друга позитивна, то хто знав – приїздили, здавали. Нас підтримували навіть ті люди, котрі знали його лише заочно. Хто – морально, хто – коштами, але байдужих не було нікого. Пізніше про Андрійка розповіли по 5-му та Першому національному каналах, а вже потім – буквально за два тижні – про нашу біду дізнався і губернатор Київщини Анатолій Присяжнюк. Він особисто приїхав до лікарні, поспілкувався з медиками та перерахував 20 тис. грн.»
«У райдержадміністрацію я взагалі поїхала в перші ж дні, - додає Катерина Білан. – Там мені порадили звернутися до Миколи Шкаврона як до голови Києво-Святошинської районної організації Партії регіонів. Він відповів лаконічно: «Не переживайте, я Вам обов’язково допоможу». І слова дотримав: того ж дня я отримала 3 тис. грн. на найнеобхідніші ліки. Це був перший внесок. Надалі ж кошти перераховували вже безпосередньо на лікарню: на дорогі антибіотики, інші необхідні препарати. Та й він сам регулярно телефонував і дізнавався про стан дитини, і, коли чогось не вистачало, відразу перераховував кошти на рахунок лікарні.
Хоча й губернатору області також – велике спасибі, що також не полишив нас у біді. Завдяки такій потужній підтримці – і людей, і районної та обласної влади - наш синочок і одужав. Кошти на рахунку ще лишилися, та вони теж знадобляться: на спеціальну німецьку мазь, що дасть можливість привести тіло в порядок, ще мають придбати для нього спеціальний костюмчик – у ньому Андрійко займатиметься зі спеціалістом, щоб розсмокталися всі шви. Кажуть, процес одужання – довготривалий. Але поки що не передбачається ніяких операцій, чекаємо, коли на тілі загояться усі ранки. Якщо утворяться рубці, то нам потрібно буде пережити ще одну операцію, щоб їх «зняти». У домашніх умовах ми його лише купаємо і перев’язуємо, а так знаходимося під пильним доглядом лікарів».
«У перші дні, коли трапилося лихо, - тихенько додає Катерина Іллівна, - Катя телефонувала рідному батьку Андрійка, щоб той допоміг, та почула у відповідь: «Твоя дитина – ти й допомагай…» - відповідь справжнього чоловіка…»
Дякуючи бригаді спеціалістів Київської обласної лікарні, які щогодини впродовж місяця боролися за життя хлопчика – від хірургів до медсестер – Андрійко нині вдома, радує і свого названого тата, і рідну маму, і двох бабусь із дідусем. Адже він був у неймовірно тяжкому стані, переніс за цей час 8 операцій, найтяжчою для нього – коли навіть медики почали сумніватися, чи він її перенесе – була саме шоста.
«Мене дуже розчулила буквально до сліз хірург Людмила Михайлівна, яка його оперувала, - продовжує Катерина Снитюк, - коли за ніч, поки чергувала, сама зв’язала йому шкарпетки і вранці урочисто їх подарувала Андрійку…»
Хлопчика виписали 19 жовтня. На даний момент лікарі оцінюють його стан як хороший стабільний. За словами мами, шви вже всі зажили, є лише по тільцю невеличкі ранки, як виразочки. Вже гарно сам ходить - болить, звісно, ще йому там, де не загоєні рани. Через день, за рекомендаціями лікарів, вдома йому роблять перев’язки, купають у травах. Хлопчик дуже грайливий і веселий, знає безліч дитячих віршиків, полюбляє будувати щось із конструктора, гуляти на вулиці, вже спокійно спить… На свої три роки має дуже чіпку пам'ять, все схоплює на льоту - де б не побував, завжди детально поділиться своїми враженнями і про все розповість до найменшої дрібниці. І мріє стати пожежником, щоб рятувати людські життя.
А 9 листопада разом із родиною Андрійко зустрічав довгожданих гостей: губернатора Київщини Анатолія Присяжнюка, заступника голови райдержадміністрації Миколу Ляшенка як представника від районної влади та інших. Анатолій Йосипович завітав провідати свого підопічного не з пустими руками: привіз у подарунок ноутбук, футбольного м’яча, художні дитячі книжки та солодощі. Андрійко зустрів гостей привітно, але трохи соромлячись. Пожвавішав, коли побачив м’яча, навіть зіграв із губернатором імпровізований матч. Анатолій Йосипович цікавився всім: які ще потрібні ліки, як оцінюють стан здоров’я хлопчика лікарі, як той почувається, чого вже навчився… Уважно слухав, як той декламував віршика про сонечко, котре виглядає у віконечко, і потім зауважив: «Головне, що найтяжчий період уже позаду і що стан дитини покращується з кожним днем. Ось іще навчиться володіти комп’ютером, і все буде гаразд. Сьогодні Андрійко радіє життю, хоч, звісно, після такої трагедії видно, що вже по-іншому осмислює навколишній світ. Звичайно, через деякий час ще знадобиться фінансова допомога, адже лікарі не виключають можливості проведення пластичних операцій. А це – значні кошти. Тому обіцяю помагати цій родині й надалі, - прокоментував Анатолій Присяжнюк. – Я хотів би на прикладі Андрійка привернути увагу громадськості й до інших дітей, котрі нині потребують значної уваги, допомоги та підтримки: дітям-сиротам, серйозно хворим. А в нашій державі тих, хто має змогу піти їм назустріч і зробити так, щоб кожна дитина відчула, що вона є захищеною в цій державі, чимало. Об’єднавшись, ми разом можемо багатьох дітей зробити щасливими, надавши їм суттєву допомогу. Тому хочу закликати всіх меценатів: не будьте байдужими до чужого горя, допомагайте один одному».
Нині Андрійко перебуває вдома під пильною увагою рідні, оточений любов'ю та сімейним теплом. Віримо: у хлопчика в житті тепер усе буде тільки добре.
Швидше одужуй, Андрійку!

Наталка КУЦАК,
фото автора

Назад