08.11.2012
Свято зі сльозами на очах
Свято зі сльозами на очах 6 листопада населені пункти району, в тому числі – і Вишневе – відзначали День визволення Києва та кожного з них від німецько-фашистських загарбників. Урочисті святкування того дня відбулися в актовій залі Вишневої міської ради, куди були запрошені ветерани міста, молодь і всі бажаючі, під патронатом міського голови Іллі Дікова та виконкому Вишневої міської ради.

Вони зібрались, щоб спільно пригадати ті дні, коли ще зовсім юними, не шкодуючи власної молодості, віддавали життя за незалежність нашої Вітчизни. Коли залишили свої сім’ї, сподівання та надії, і вимушені були взяти до рук зброю та воювати. Велику вдячність їм за проявлені мужність, героїзм, самопожертву, висловив не один присутній у залі. І першим – міський голова Ілля Діков, котрий у своєму вітальному слові зазначив: «Розуміючи, яку дорогу пройшли ви всі, що пережили та побачили у своєму житті, за це – велике дякую. Як і за вашу участь у розбудові нашого міста та держави в цілому, адже певна частина участі вашої й нашої є і в житті країни. Ветеранські організації ніколи не стояли осторонь ні в житті нашого міста, ні в житті нашої країни загалом.
Ви – ті, хто ціною власного здоров’я, власної крові вибороли для нас щасливе та безхмарне сьогодення. Тому я дуже сподіваюся на те, що організоване для вас нами свято вам дуже сподобається. Як сподіваюся й на те, що наступного року ми в не меншому складі з вами знову зустрінемося під час урочистостей із нагоди святкування вже 70-ої річниці визволення Києва та нашого району.
Не судіть нас за те, що, можливо, в нас щось не так виходить. Ми стараємося. І помилки, якщо вони є, виправимо. Адже в житті буває так, що, допоки через серце не пропустиш, багато чого не зрозумієш. У той же самий момент ми прекрасно розуміємо, що лише з вашою мудрістю життєвою ми багато чому зможемо навчитися. І лише разом із вами покращимо життя у нашому місті».
«Перед вашим подвигом у неоплатному боргу все людство, - долучився до привітань і голова Ради ветеранів і Збройних сил Анатолій Пастовенський. - Ви звільнили не лише Україну, а й увесь світ, від коричневої чуми. Та, на жаль, є люди, котрі мають коротку пам'ять. Наше з вами завдання – ніколи не забувати про жахіття цієї війни, щоб не допустити їх знов. Як і розповідати молоді про ті лихоліття, які пережив наш народ, відстоюючи свободу на полях битв і відбудовуючи нашу державу в повоєнні роки. Ви подарували нам життя, це мирне небо. Ваш подвиг – у віках. А Ваша мудрість допомагає нам жити. Синівський вам уклін».
Присутні зазначали, що битва за Київ стала доленосною для нашого народу. Це був один із тих переломних моментів Великої Вітчизняної війни, котрий наблизив нас до Перемоги. Дорогою ціною дісталося визволення Києва від німецько-фашистських загарбників. Наприклад, Сергій Барнасюк, колишній партизан загону Чапаєва, під час виступу навів визначені вже сучасними істориками такі страшні статистичні дані, що змушують мимоволі замислитися над подвигом тих, хто вижив у тому жахливому горнилі війни: рядовий у фронтових умовах жив максимум тиждень, командир взводу – до 14 днів, командир роти – максимум 1 місяць. Ці дані допомагають нам осмислити ту силу й велич героїзму звичайного радянського воїна. Сергію Тихоновичу на час визволення столиці якраз виповнилося 18 років. «Не всім захисникам Вітчизни, - наголосив він, - пощастило дожити до цього жаданого та світлого дня Перемоги. Десятки мільйонів їх почивають у братських могилах. Не існує, напевне, в житті таких почестей, які б дозволили віддати честь подвигам героїв. Але найкраще вшанувати тих, хто ще живий серед нас – почути їхнє живе слово».
І ветеранів слухали. Уважно, в тиші. Кожне слово ловила переповнена зала – учасники боїв згадували подумки ті часи, а молодь дізнавалася про щось нове, не звідане ними до нині…
Наприклад, із виступу голови ради ветеранів міста дізналися про подробиці проведеної у ті дні операції, на здійснення якої знадобилося не багато, не мало – 4 дні, і на ранок 7 листопада практично весь район перейшов до радянських бійців: «Це – наша історія, і забувати про неї не можна. Велика Вітчизняна війна була найкривавішою в історії людства. У ці дні на полях битв щосекунди вмирала одна людина. Щоб вшанувати пам'ять кожного з них хвилиною мовчання, потрібно було б мовчати 30 років поспіль».
Юрій Табаков, вишнівський поет Валентин Лямічев згадували, тихцем змахуючи рукавом сльози з очей – про війну та побратимів, про ратний славний подвиг на передовій і в тилу ворога, на евакуйованих заводах і спопелілих пшеничних полях… Згадували і мертвих, і живих героїв тієї страшної війни, що ввійшла в історію нашого народу як Велика Вітчизняна… Читаючи власного вірша, Валентин Лямічев почав потихеньку наспівувати. Голос мужнів і дужчав, із болем серце поминало полеглих героїв… Як співає поет, скажу чесно, я взагалі чула вперше. Його спів – із болем у голосі – був наче урочистим гімном на пам'ять про полеглих у боях… «Ми, діти війни, залишилися без батьківської ласки і, як це не дивно звучить, без батьківського ремінця. – на завершення зазначив він. – Нині, щоб ви всі знали, ми ходимо по крові наших пращурів. Земля нашого Києво-Святошинського району спокон віків рясно полита кров’ю захисників столиці»...
А виступи ветеранів перемежовувалися веселими танцювальними номерами вдячних нащадків - вихованців «Шоу-Данс-Клаб», піснями на воєнну тематику Руслани Лавор, Ані Ковалишиної, Ольги Друзь та аматорського хору «Вишневий дзвін»… А на завершення урочистостей ветеранів чекав солодкий стіл, дбайливо зібраний учасниками клубу тих, кому за 60-т – «Молода гвардія».

Наталка КУЦАК,
фото автора

Для довідки:
3 листопада 1943 р. о 8 годині ранку війська 60-ої армії генерала Черняхівського і 38-ої армії генерала Москаленка почали артилерійську підготовку, що тривала 40 хвилин, після чого бійці ринулися в атаку. Спочатку 38-ма армія на ділянці 50-го і 51-го стрілецьких корпусів прорвала першу смугу оборони противника на фронті протяжністю 10 км., в глибину - на 7 км., зумівши зав'язати бої за смт Пуща-Водиця. Та прориву другої лінії оборони німців цього дня не відбувся, операція загрожувала затягнутися. Наявність у найближчому резерві противника 7-ої та 8-ої танкових дивізій і 20-ої моторизованої дивізії, що була в Боярці, могло спричинити неочікуваний результат.
Наші частини 4 листопада були зупинені сильним артилерійсько-мінометним вогнем і масованим нальотом авіації. В цих умовах і народилася ідея провести силами 7-го гвардійського танкового корпусу нічну атаку на селище Святошин – із засвіченими фарами атакуючих танків і під завивання сирен. На кожному танку був десант автоматників, а на головних танках - сапери і сигнальники.
О 19:30 годині 4 листопада перший ешелон стрімко, зломивши опір противника, знищуючи живу силу й техніку, наступав у напрямку Берківці, Біличі, Святошин. О 23:00 годині оволоділи Святошин.
Паралізований противник унаслідок наступу наших частин на одну з головних комунікацій – шосе Київ-Житомир, став відступати з району Києва в південно-західному напрямі, кидаючи техніку й зброю. Вже до вечора 5 листопада всі танки 3-ої гвардійської танкової армії зібралися в Святошин, звільнене вдень танками 7-го гвардійського танкового корпусу, а 54-та бригада виступила у напрямі Софіївки. Її танки, разом із полком самохідок, 5 листопада ввійшли в Жуляни і вранці 6 листопада через Боярку вийшли до аеродрому Каплиця (Васильків), а піхотні дивізії до кінця 6 листопада закріпилися на лінії Бобриця-Глеваха-Круглик-Ходосівка.

Назад