05.11.2012
МИСТЕЦТВО, ЯКЕ ВЧИТЬ ЛЮБИТИ Й БАЧИТИ ЦЕЙ СВІТ…
МИСТЕЦТВО, ЯКЕ ВЧИТЬ ЛЮБИТИ Й БАЧИТИ ЦЕЙ СВІТ… 27 жовтня в Боярському краєзнавчому музеї (директор Любов Кравченко) відкрилася "колективна" виставка талановитих майстринь з Тарасівки, двох вчительок малювання - мами і доньки: Валентини Федорівни Баламаджі та Ганни Павлівни Харченко-Баламаджі.
Мабуть, після традиційних численних виставок та презентацій, які проводяться в цьому духовно-мистецькому центрі Боярки, відвідувачів важко чим-небудь здивувати. Та ця виставка дійсно стала винятком. Тому що об'єднують авторок-іменинниць не лише родинні стосунки, а й дві надзвичайно важливі речі. По-перше, те, що оте "вчителька малювання" кожна з них вимовляє як своє найпочесніше звання, найбільше досягнення. А по-друге, унікальність представлених робіт, які викликають здивування, зачудування, бажання пізнати саму їхню суть - все що завгодно, найрізноманітнішу гамму почуттів! От тільки одного не можуть представлені роботи: залишити своїх глядачів байдужими…

"Творити - це відкривати світ
в нових барвах…"
Так вважає Валентина Федорівна Баламаджі.
- Адже творити - це не просто малювати те, що бачиш, а виявляти своє бачення світу не через призму буденності, а відкривати його в нових барвах, - пояснює моя співрозмовниця.
А я слухаю ці, здавалося б, прописні істини і… вірю! Навіть не словам, а тій спокійно-зачудованій переконливості, яка сяє в її очах. І мимоволі згадую  слова однієї з її маленьких учениць: "Мені дуже подобаються уроки тьоті Валі. Тому що тут ми малюємо, а вона нам читає вірші та розповідає казки". Ось такими, здавалося б, простими методами Валентина Федорівна формує світогляд дитини в мистецтві. Навіть ні - простіше: допомагає розкритися здібностям дитини, щоб творчість залишалася саме творчістю в повному й глибинному її розумінні. А для цього, навчаючи дітей основам мистецтва, знаходить індивідуальний підхід до кожного і просто залучає до казкового світу прекрасного, показуючи цей світ немов би зсередини.
Мабуть, це можна назвати індивідуальним педагогічним стилем. Та сама Валентина Федорівна пояснює цю особливість своєї манери викладання набагато простіше:
- Після закінчення середньої школи в своїй рідній Кіровоградській області я вступила до Одеського педагогічного інституту ім. К. Ушинського, художньо-графічне відділення якого і закінчила в 1977-му році. За направленням працювала у Вишнівській ЗОШ №3, згодом - у Боярській ЗОШ №5. З 1980 по 1987 рік керувала гуртком образотворчого мистецтва в Києво-Святошинському районному Будинку піонерів (м. Боярка). З 1991-го року викладала образотворче мистецтво в Тарасівській школі, а зараз працюю в Тарасівському культурному центрі. Звісно ж - за фахом. Тобто, роблю те, що робила все життя: вчу діток малювати. Так, щоб їм було цікаво…
Що ж до представлених робіт, то їх Валентина Федорівна почала створювати, намагаючись пізнати українську душу. А як краще це можна пізнати, як не з народної творчості?
- Пам'ятаю, як в дитинстві бачила такі маки на рушнику, на стіні. Створені вони були простою українською жінкою. І так глибоко запали вони мені тоді в душу, що через багато-багато років я спробувала відновити їх. Але ж як? І тоді вирішила: буду малювати так, як відчуваю…
А відчуття те - глибоке, навіть - глибинне, що в прадавній архаїці свій початок бере. Мимоволі відмічаю одну особливість: всі разом роботи утворюють цілісну композицію. Та візьми будь-яку з цих робіт, повісь окремо на величезній стіні - і вона заповнить собою весь простір, і "працюватиме" не гірше за всю композицію…
Ганнусина "країна чистоти"
"Країна чистоти" - це назва поетичної збірки Поліни Бурдун, яку оформлювала Ганна Харченко-Баламаджі. А ще була книга болгарських казок Бессарабії та Таврії "Кесметліва Неда", розпис стін середнього залу київського ресторану "Чарівна лампа", дизайн інтер'єрів квартир…
- Так хто ж Ви: ілюстратор книжок, дизайнер, орнаменталіст? - запитую дещо спантеличено.
- Та ні, я просто вчителька малювання, - сміється моя співрозмовниця і пояснює вже цілком серйозно: - Народилася я в родині вчителів образотворчого мистецтва. Відтак малювати, а згодом і вдосконалюватися як художник почала під впливом спілкування з батьками та їхніми творчими друзями. Тому й не дивно, що після школи вирішила також стати вчителем образотворчого мистецтва.
- І вступили до педагогічного, - продовжую цілком логічно.
- А от і не вгадали, - знову сміється пані Ганна. - До Київського інституту будівництва та архітектури, який і закінчила в 2001 році за спеціальністю художник-педагог, отримавши ступінь бакалавра. Відтак останні 4 роки працюю у Вишнівській школі мистецтв на художньому відділенні викладачем І категорії, викладаю живопис, композицію, рисунок і скульптуру. Але ж навчити можна лише тому, що сам добре знаєш і вмієш. Тому паралельно з педагогічною діяльністю працюю в дизайнерській сфері. Бо це, крім всього іншого, дає можливість в повній мірі проявити себе в тих моїх улюблених техніках, в яких я працюю: живопис, графіка та декоративне мистецтво.
- І нарешті вперше наважилися "виставитися", - починаю наступне запитання, та по веселих іскорках в глибині темних Ганнусиних очей розумію, що знову помилився.
- В 2010-му році я брала участь у Всеукраїнській виставці декоративно-прикладного мистецтва етносів України, - просто говорить пані Ганна і ховає розпашіле обличчя в прохолодних пелюстках осінніх хризантем, величезний букет яких ніжно притискає до грудей.
…Звісно, на виставці була представлена лише невелика частина робіт Ганни Павлівни різних періодів та технік. Та важко сказати, які роботи привертають більше уваги. Графіка? Східні мотиви, зокрема триптих до поеми Нізамі "Сім красунь"? Ранні живописні роботи філософського напрямку? А, може, то просто різні грані глибокої й цілісної творчої натури юної майстрині? Нехай відповідь кожний для себе відкриє сам…

Замість післямови
Вітання від рідних, вітання від друзів, вітання від братів по цеху художників… Щирі вітання й побажання творчих пошуків і нових знахідок, підтримки рідних і друзів, світу любові, радості та здоров'я в родині…Звучить в залі і пісенне, і поетичне слово… А з пам'яті чомусь не йде "Присвята" від Андрія Ткаченка, яка, здається, акумулює в собі те головне, що об'єднало того дня гостей і господарів цієї виставки: "Душа распахнута, чтоб подышать неспешно доброй сказкой династии творцов Баламаджи"…
Радислав КОКОДЗЕЙ,
фото автора


Назад