15.10.2012
Питання землі - найболючіші
Питання землі - найболючіші Але саме ці питання розглядалися 8 жовтня у Будинку культури першочергово під час зустрічі першого заступника голови райдержадміністрації Миколи Шкаврона та громади Личанської сільської ради, яку очолює Інна Халматова.
 
«Ми раді вас вітати у своєму селі, - звернулася до Миколи Івановича Інна Миколаївна, - тим більше, що в нашій громаді назріли питання, які ми без вашої допомоги не вирішимо. Допомогу на сьогоднішній день ми отримуємо і від райдержадміністрації, і від вас особисто повсякчас, тому сподіваємося, що так буде й надалі, якщо така потреба знову виникне.»
А далі – запрошення громади до слова. І, як і в кожному населеному пункті – питання про отримання земельних актів, які, вже готові, люди, заплативши ще на той час 1 тис. грн., не можуть отримати на руки близько 10 років. При чому, і паї в тому числі.
Знову – Микола Шкаврон просить сільську голову надати всі списки, щоб проконтролювати особисто ситуацію. І знову – про роботу виїзної бригади земельного відділу. Щоб люди слідкували за оголошеннями, готувалися до таких зустрічей, приходили і вирішували свої проблеми тут, на місці, і з землевпорядником сільської ради, і зі спеціалістами відділу. Якщо коли люди самі не йтимуть на контакт, як же їм зможуть допомогти? І – слушне зауваження від Миколи Івановича: «Коли Ви заключаєте договір на проектування відводу земельної ділянки, читайте уважно договір, який підписуєте з проектною організацією, особливо коли за свої послуги вони беруть чималі гроші: проектна організація повинна брати на себе всі погодження з усіма організаціями. В цьому - і ціна проекту. Ні – Вам потрібно буде ходити по цим організаціям роками, щоб отримати на руки необхідні висновки.»
 
Амбулаторія і школа…
Звісно, кожному в першу чергу болить своє, і це – земля. Але в кожній громаді є й інші проблеми: і медицини, і освіти, і розвитку. У вирішенні проблем розвитку громади районна влада Личанці дуже допомогла – і дах церкви нарешті тут накрили, будуються і будинки сімейного типу, що також розвиває громаду. І питання освітлення вулиці на новому масиві, що не вирішувалося роками, на сьогодні вже закрито – цього року тут проведено високовольтну лінію, на що з районного бюджету за два роки поспіль було виділено 1,5 млн. грн.
«Личанка не така вже й велика, - доповів Микола Шкаврон, - але, раз потрібно було, щоб тут було світло, то воно вже є. А в районі ж не тільки в Личанці серйозні проблеми, і в кожного вони – свої. І в кожному населеному пункті ми їх намагаємося поступово вирішувати. Не всі відразу, але ж вирішуємо. Електрифікацію виконано згідно того плану і кошторисної документації, що була надана сільською радою. І на цьому цей процес не зупиниться. Адже кожен населений пункт у районі потрібно розвивати далі – нам не можна стояти на місці, потрібно йти тільки вперед.»
Ще 4 роки тому, коли в Личанці відкрили амбулаторію, було обіцяно зробити тут ремонт, забезпечити машиною «швидкої» допомоги. Та досі питання не зрушилося з місця. «Щодо ремонту амбулаторії, - відповів Микола Іванович, - кошти в районному бюджеті є. Чому я досі нічого не знаю про цю проблему і чого ремонтні роботи недовиконали - з цим питанням ми ще будемо розбиратися. Щодо «швидкої», обіцяти стовідсотково я буду - не хочу повторювати помилок моїх попередників і обіцяти те, чого не зможу виконати. А от легковою машиною допоможемо. Щоправда, і абсолютно нової обіцяти теж не можу.»
У Личанці школи теж немає. Хоча діток побільшало – тільки цього річ школярів тут побільшало на 28 чоловік, понад 100 їздить навчатися в Шпитьки. Ще відкриються будинки сімейного типу – діток додасться. Районна влада лише «за» те, щоб школа, хоча б дев’ятирічка, тут була. «Щодо побудови школи, - наголосив Микола Шкаврон, - усю документацію потрібно готувати терміново, щоб потрапити під розподіл коштів згідно загальнодержавної програми. Ми «розвантажимо» і Шпитьки, і Неграші – діткам сюди їздити ближче. Боярка, Чабани, Петрушки, Крюківщина – вони вже потрапили під цю державну програму. Фінансування буде. І в кожного буде за потребами – дитячий садочок, школа…»
 
Наталка КУЦАК,
фото автора

Назад